Коник-стрибунець

На цьому живописному тлі реальність ніби розчиняється у світі спогадів, дитячих уявлень і символів. Перед глядачем постає загадковий простір, де знайомі образи лише на мить виринають із темряви, щоб знову сховатися серед кольору та світла. Центральний мотив картини нагадує коника, як тендітну істоту, що в народній уяві завжди була символом руху, життєвої енергії та невтомного прагнення вперед. Проте у Володимира Риботицького цей образ набуває значно ширшого звучання. Він існує на межі реального й уявного, перетворюючись на метафору пам’яті, що зберігає уривки пережитого, дитячих вражень і давно побачених снів. Темне тло посилює відчуття таємниці, тоді як золотаві та червоні спалахи світла ніби вихоплюють із глибини полотна окремі знаки й символи. Робота читається як внутрішній ландшафт людини, де минуле не зникає безслідно, а продовжує жити у формі образів, що час від часу повертаються до нас. Цей твір про здатність уяви долати межі буденного. Про той внутрішній рух, який не припиняється навіть тоді, коли навколо запановує тиша. Саме тому картина залишає відчуття загадки, яку хочеться розгадувати знову і знову.