ПРО МИТЦЯ

Українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва»; лауреатка Національної премії України імені Т. Г. Шевченка. Заслужена діячка мистецтв, Народна художниця України.
Народилася і прожила все життя в селі Болотня на Київщині. Її виховували у творчій сім’ї. Батько, Оксентій Григорович, був теслею, мати Параска Василівна, славилася майстерністю вишивання, а бабуся займалася розмальовуванням писанок.
Примаченко черпала інформацію зі світу природи, зберігаючи вміння сприймати життя як вічну казку.
Джерела її натхнення в настінних хатніх розписах, в орнаментальному та пісенному багатстві. Її творчість ввібрала школу народного мистецтва, багатовікову культуру народу: від медяників у вигляді фантастичних звірів, весільних виробів з тіста, якими славилася вона в селі, і старовинних тканин, килимів, вишивок, вибійок.
У дитинстві Маруся захворіла на поліомієліт. Усе своє подальше життя, вона переживатиме страшні болі, не одну операцію і практично на всіх фото буде з милицями.
Серйозно малювати юна Марія почала в 17-річному віці. Вона знайшла синювату глину, якою розмалювала власний будинок. Робота дівчини припала всім до душі – незабаром вона отримала перше замовлення.
Примаченко однаково вправно малювала обома руками. Певну художню освіту Марії вдалося отримати завдяки майстрині-ткалі з Києва – Тетяні Флорі. Вона помітила її талант і у 1930-х роках запросила Примаченко в експериментальні майстерні, що були у Київському музеї українського мистецтва. Там її творчість стала більш різноманітною: Марія малювала, вишивала та займалась керамікою.
1936 рік став знаковим у творчій кар’єрі художниці. Тоді відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де експонувалися її “Звірі з Болотні”, на якій авторка отримала визнання. Відтоді її твори з незмінним успіхом експонуються у Варшаві, Софії, Монреалі та Празі.
У 1937 році на Міжнародній виставці в Парижі, художниця отримала золоту медаль. Марк Шагал так захопився її творчістю, що сам почав малювати дивних істот, схожих на звірів, зображених Марією.
На жаль її творчий підйом, закінчився з початком війни. Вона була змушена повернутись у Болотню. Її коханий, якого одним із перших забрали на фронт, так і не побачив новонародженого сина. Ця трагедія, стала страшним ударом, який відібрав бажання і натхнення займатись мистецтвом. Пережита війна, втрата чоловіка сформували більш жорстку картину світу, де реальне часом заступає вигадане. Свої пізні роботи Примаченко починає супроводжувати текстами, часто пишучи їх на звороті, наче їй конче потрібно виразити якусь думку і не вистачає образів для висловлювання.
Роботи Марії зачаровують неймовірно доброю фантазією, точним, своєрідним колоритом і таємничою майстерністю. Чуттєві і невимушені, її картини – це самовираження підсвідомого, обрамлене в дитячу форму, яка ніколи в її творчості не була покинутою. Вона надихалася вишивками і навколишнім середовищем, вона була селянкою, яка обожнювала Україну і ніколи не покидала рідний дім.
Художниця не обходить тем холодної війни та Чорнобильської катастрофи.
Сюди входять її роздуми “про час і про себе”, роздуми про людську долю. 1986 року вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Приймаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні Чорнобиля, і серце художниці тисячами струн з’єдналося з долями близьких і рідних їй людей, що так чи інакше потерпіли від атомного лиха. Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.
Примаченко об’єднала малюнок і живопис: це живописна графіка і графічний живопис водночас. Бездоганно відчувала ритм, її форми завжди добре узгоджені і водночас не статичні. Всі елементи утворюють ансамбль з власним ритмом і формами. Квіти займають важливе місце у творчості Примаченко. Художниця їх олюднює, як і своїх звірів, часто наділяючи очима. Складається враження, що маленькі істоти, замкнені у тілі квітки, дивляться на світ. Вони легко стають частиною звірів або птахів, вплітаючись у їхні тіла. Квіти для неї — символ життя, мудрості, що передається від землі, яка зберігає прадавню пам’ять.
У фантастичних композиціях Примаченко провідною є народна фантастика, що втілювала етичні категорії, філософію життєствердження. Головною в її творчості є універсальна тема боротьби добра і зла. Добрі птахи і звірі написані яскравими, сяючими фарбами, злі — темними, приглушеними. Добро і зло зображені в органічній взаємодії, як рослинний і тваринний світ, але добро завжди перемагає.
У 1994 році М. О. Примаченко була нагороджена Почесною відзнакою Президента України. Це перша нагорода від незалежної України і остання в земному житті Марії. Вісім років художниця була прикута до свого ліжка та незважаючи на це, Марія продовжувала малювати, складала свої підписи, приймала гостей з усього світу, цікавилася новинами, навчала і багато згадувала.
Роботи Марії Примаченко зберігаються у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва м. Київ та у приватних колекціях.