Спільними зусиллями на другому аукціоні нам вдалося зібрати 2,2 млн гривень, за які ми придбаємо безпілотний розвідник “FreeUa” для 103 окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Цей вечір, ще раз підтверджує єдність нації, незламність й готовність будь-якої миті протистояти та знищити ворога. Дякуємо всім хто прийшов та прийняв участь, тим самим підтримавши наших Захисників та наблизивши всіх нас до перемоги! Слава Україні!
Село Дора
Зеновій Кецало
Зеновій Кецало (1919-2010) – майстер графіки та живопису, Народний художник України, член Національної Спілки Художників України. Проходив навчання у Краківській академії мистецтв. За «антирадянську пропаганду» переведений до штрафбату, а згодом засуджений до 8 років таборів і 3 років позбавлення громадянських прав. Зеновій Кецало серйозно зайнявся гравюрою і саме в цей час з його роботами ознайомилися Олена Кульчицька, Стефанія Гебус-Баранецька та Леопольд Левицький. Майстром високого класу Зеновій показав себе у складній графічній техніці мецо-тинто. Представлений твір розкриває перед нами пишний гірський пейзаж. Погляд падає понад крони дерев. Складається враження, що ми у польоті понад долиною. Багате штрихування дозволяє сповна уявити усе буйнотрав’я, що оточувало художника. З віддалю текстура стає дрібнішою, завдяки чому ми можемо відчути масштабність сюжету. Огинаючи гору, із затінку дерев, на нас виринає грунтова дорога. Пейзаж переносить нас в атмосферу спокою теплої пори в узгір’ї українських Карпат.
Посвята
Сергій Іванов
Сергій Іванов (1957) – український графік, скульптор та живописець, член Національної Спілки Художників України, постійний член мистецького фонду Тейлора (Париж), Заслужений художник України, завідувач кафедри книжкової та станкової графіки Української академії друкарства. У своїх творах автор найбільше приділяє увагу деталям, він поєднує класичну фігуративність з активною побудовою композиції, в основу якої поставив категорії ритму, структури й конструкції. Всі ці засоби образотворчого мислення працюють на вираження ідеї митця, утворюючи єдину просторову модель. Згідно світогляду Іванова, художник має думати про функцію твору мистецтва, його етичні та естетичні наслідки, вплив на людину та її відношення до прекрасного. Представлена графічна робота занурює нас у багатошаровий світ образів, які тісно переплітаються між собою в гармонійній композиції. Багатий метафорами твір переносить глядача в епоху науково-технічної революції. Окутана міфами масонська естетика захоплює глибиною символізму, котрий проповідує ідею вічного самовдосконалення. Цей таємничий орден здавна захоплював всіх своєю прогресивністю. Лише гідним чоловікам, що не лише словом, а й ділом довели свою готовність служити морально-етичним ідеалам, випадає честь пройти таїнство “посвяти в знання”.
Натюрморт
Давид Багалішвілі
Давид Багалішвілі (1964) – український та грузинський живописець, член Міжнародної грузинської федерації мистецтв. Навчався скульптурі у художньому училищі імені Мосе Тоїдзе у Тбілісі. Згодом, перебрався до Львова, де у 1991 році завершив навчання в Інституті прикладного та декоративного мистецтва (сьогодні Львівська національна академія мистецтв). Митець у своїх роботах постійно експерементує, проте намагається не відкидати прийоми попередньо напрацьованого стилю. Естетика його творчості полягає у поєднанні впливів грузинської та української культури, котрі він відображає своєю яскравою й декоративною манерою. Композицію представленого твору автор вирішує особливим поєднанням теплого колориту з холодними синіми акцентами. Останні відсвіти променів додають твору відчуття умиротворення й порядку. Свою геометрично гру натюрморту, художник зображає на динамічному фоні, підкреслюючи це зіткнення площин та об’ємів темними декоративними контурами. Прийоми його кольорової виразності та принципи об’єднання предметів, показують нам нове лаконічне бачення оточуючого світу.
Ми-гуцули
Іван Остафійчук
Іван Остафійчук (1940) – український художник, всесвітньовідомий графік, Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка. Це автор, який не належить до жодного узагальнення, що об’єднує художників у рамках певних течій. Герої й теми графічних чи живописних композицій художника живуть у своєму світі, близькому кожній людині з дитинства. Естетика його робіт відкриває світ та душу українського народу. Динаміка представленої композиції відтворює непорушний зв’язок між людиною та природою. Сильні працьовиті руки здіймають вгору топірці та пістолі, показують усім почуття гідності та запалу. Волелюбні та швидкі, неначе вітер, Гуцули мчать поміж рідних карпатських гір. Вони красуються своїм походженням, розкривають для нас цей дивовижний світ, де споконвічно панує любов до рідної землі та її сакральних традицій.
Думки
Олег Денисенко
Олег Денисенко (1960) – український графік, член Національної Спілки Художників України, володар понад 30 міжнародних нагород, дійсний член Академічного сенату Римської академії сучасних мистецтв, Лауреат престижного гранту “Поллок-Краснер” (Нью-Йорк). Творчість автора полягає у рекомбінуванні класичних тем, значному символізмі, великій увазі до деталей, скурпульозності виконання та винайденні нових технік художнього виразу. Винахідник нової запатентованої техніки – “Гесографія” – інноваційного поєднання прийомів гравюри, скульптури, левкасу і живопису, що є унікальним у світі. Винайденню гесографії передували десятиліття творчих пошуків та експериментів Денисенка у різноманітних жанрах. У центрі представленої композиції автор зобразив постать кобзаря, котрий символізує стійкість і життєздатність української культури незважаючи на століття імперського гніту. Апокрифічна історія про “Розстріляний з’їзд кобзарів” узагальнює той, здавалося б, смертельний удар, якого завдав українській культурі радянський режим, особливо в добу сталінізму. Українська культура не лише вижила, а й, відроджуючи свою спадщину, нині надихає борців за свободу в глобальному масштабі й творить інноваційну візію майбутнього для нації та для світу.
Франц Йосиф І
Андрій Андрейчин
Андрій Андрейчин (1865-1914) – відомий друкар-літограф, художник-гравер, видавець та громадсько-культурний діяч західноукранських земель. Проходив навчання у Рисувальній школі Миколи Мурашка, згодом у львівській Художньо-промисловій школі. Згодом, подався до Відня, задля підвищення рівня майстерності та вивчення нових технологій у поліграфічному процесі. Повернувшись до Львова, автор зрозумів нагальну потребу своїх співвітчизників у якісній художньо-поліграфічній продукції, яка могла б сприяти зростанню культурно-освітнього рівня та самосвідомості українського народу. Це стало передумовою відкриття у 1893 році літографічної майстерні у місті Лева. Згодом, для неї він придбав високотехнологічне обладнання й почав виготовляти якісну та завжди вчасно готову продукцію, завдяки чому його підприємство здобуло визнання. Попри великий обсяг роботи, автор також готував серії літографій, які присвячував історичним особам та будівлям східноєвропейських земель, котрі були високо оцінені ще за життя Андрія та посідають виняткове місце серед спадку збереженої друкованої продукції. Після ранньої смерті Андрія Андрейчина, видавництвом керував його син, Володимира Андрейчина, а у 1939 році поліграфію “Андрейчин” «націоналізувала» радянська влада й практично знищила. Яскравим прикладом високої графічної точності майстра, виступає складне композиційне розміщення погрудного портрету імператора Австрійської імперії – Франца Йосифа I. Автор майстерно обрамлює його зображення декоративним пишним картушем з додаванням живих елементів у вигляді гілок та одвічних символів влади. Відтворення його обличчя вирізняється анатомічною точністю, а погляд Цісаря сконцентрований та рішучий – він втілює вікову мудрість, велич та вічну гідність монарха. Робота була виконана до 60-річчя правління цісаря для Українського педагогічного товариства.
Панна з парасолькою
Петро Терещук
Петро Терещук (1875-1963) – український скульптор, медальєр, один із засновників віденської школи малої бронзи. Навчався скульптурі у Віденській школі мистецтв і ремесел. Автор відомий своїми сентиментальними та натуралістичними скульптурами в стилі модерн. Його унікальна пластична манера припала до душі імператору Францу Йосифу І, котрий у свій час придбав не одну композицію скульптора. У своїх творах Терещук досконало поєднував бронзу з слоновою кісткою, дотримуючись максимальної портретної схожості та передаючи усю чуттєвість моделей. Саме це складне поєднання матеріалів вирізняло його серед інших скульпторів. Представлена робота чудово відображає естетику вікторіанської епохи. Юна панянка виходить на прогулянку парком. Легка посмішка і мрійливий погляд аристократки виконані з слонової кістки. Сукня і довгі рукавички, відтворені в бронзі, передають блиск легкої атласної тканини. Пишне драпірування, прикрашене квітами, осина талія, підкреслена корсетом – всі ці деталі створють довершений та розкішний образ. Незмінний аксесуар леді – елегантна парасолька – захищає білосніжне обличчя та оголені плечі від сонячного проміння. Витончена постать, ніжно проводить нас у романтику середини ХІХ століття.
Панорама Гогенберга
Абрагам Гогенберг
Абрагам Гогенберг (1578 – 1653) – німецький художник-гравер та видавець. Абрагам народився в Кельні у в сім’ї фламандського графіка та картографа Франца Гогенберга. У 1572 р. сім’я Гогенбергів почала видавати “Civitates Orbis Terrarum” (“Атласу міст земного світу”). Видання містить реалістичні панорами міст з висоти пташиного польоту та карти, що показували великі міста всього світу. Свого часу видання стало вершиною досягнень науки і високого мистецтва майстрів графіки: карти розфарбовано вручну, витончено оформлено титульні листи, сторінки і обкладинки оздоблені складними декоративними елементами у стилі фламандської гравюри. В зв’язку з руйнуваннями в містах Європи, що відбулися в період Тридцятирічної війни, гравюри є безцінним джерелом інформації про міську забудову в середньовічній Європі. В 1617 році у світ виходить шостий том “Атласу міст земного світу”, в якому був розміщений представлений мідьорит. Вгорі у центрі композиції твору, в художньому обрамленні картуша – напис “LEOPOLIS RUSSIÆ AUSTRALIS URBS PRI / MARIA CELEBERRIMUM ORIENTALIUM / MERCIUM EMPORIUM” (Леополіс Русі Південної місто найславніше ринок товарів східних). Обабіч картушу представлені герби: ліворуч – герб Львова із прямокутним картушем внизу, в якому йдеться про затвердження герба міста, надане у 1526 році королем Сигізмундом I; правіше – герб Польського королівства; праворуч від центру – герб Руського воєводства, а також герб папи Сикста V. Панорама міста багатопланова, детально відтворено поля, сади, будинки мешканців, що розташовані довкола міського муру – на першому плані, за яким розташована міська забудова із вежами церков – на другому плані. Ліворуч від центру вирізняється монументальна архітектура католицького храму Успіння Пресвятої Богородиці. Наступний план презентує східну частину із живописними пагорбами, серед яких вирізняється Високий замок із фортифікаційними спорудами. Кольорова гравюра підкреслює архітектурні й природні особливості розгорнутого зображення міста. Твір несе вагому історичну та мистецьку цінність, так як є першим друкованим зображенням Львова.
Продавець вугілля з вулиці Боїмів (Староєврейська)
Юзефа Кратохвиля-Відимська
Юзефа Кратохвиля-Відимська (1878-1965) – українська художниця, майстриня архітектурного пейзажу, членкиня Національної Спілки Художників України, кореспондент французької асоціації художніх зв’язків. Паризькою академією мистецтв їй було надано звання академічного офіцера та нагороджено орденом «Академічні пальми». Юзефа – похресниця підприємця німецького походження, громадського діяча і філантропа Роберта Домса. Проходила навчання у Вищій художній школі Відня, також навчалася живопису у львівській Художньо-промисловій школі. У представленому графічному творі художниця зображає архітектурну частини старої львівської вулиці та підкреслює її взаємодію з щоденним побутом місцевих жителів. Ці монументальні стіни у її композиції буквально оживають, завдяки дрібним деталям крамниці продавця вугілля. Його обличчя сповнене вірності своїй справі, а очі, не дивлячись на щоденну метушню й рутину, сповнені непорушного спокою, котрий можна знайти лише серед простих старечих вулиць де немає показної парадності. Цей ліричний мотив, проникливість та простоту образу авторка припідносить легкістю штрихів з додаванням окремих акцентних кольорів. Все це трактуються як своєрідне нагадування, що краса може бути у простих, інколи й не помітних, речах, що нас оточують.
Стіжки сіна в снігу
Іван Труш
Іван Труш (1869-1941) – видатний український художник-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик та організатор мистецького життя в Галичині. Труш продемонстрував свою систему цінностей, широкий світогляд і масштабне мислення і вдихнув свіжий творчий струмінь в артистичний світ Львова. З його появою у місті пожвавилось українське виставкове життя, виникли перші творчі угрупування художників-українців, було започатковано професійну мистецьку критику. Митець відпрацьовував уміння оперувати на полотні нюансами кольору, ефектами світла, вдосконалював навички передання настроєвої палітри через інтерпретацію образів і станів природи. Представлений твір, відноситься до малярського тематичного циклу Івана Труша “Луги і поля”. Згаданий цикл сам автор ставив у ранг вищої категорії своєї творчості. Вертикальна композиція твору, обраний мотив фрагменту та його масштаб, свідчить про використання Іваном Трушем його авторського прийому: “віч-на-віч”. У цій роботі, він відходить від зображеня далекого зимового краєвиду, натомість дає глядачу змогу проникнутися спогляданням фрагменту – двох засніжених стіжок сіна – та відчути його унікальне емоційне наповнення, котре передано через особливе колірне вирішення. Тут автор використовує безліч відтінків з застосуванням роздільного й хвилястого мазка, котрий змінюється відповідно до ділянки над якою він працює. Тональний контраст підсилюється спалахами світла на сніжному покрові, який оживляє та додає ще більшої виразності. Віртуозність художньої манери, проявляється і у використанні автором додаткового кольору – тла, що створює особливу атмосферу тихого зимового вечора. Мерехтіння та оксамитовість поверхні й артистичний рух пензля створюють ілюзію живого куточка, освітленого грайливими променями світла. Все це ми можемо спостерігати зблизька, завдяки фаховості та чуттєво-поетичному відтворенні маестро.
Осінній краєвид із церквою в горах
Михайло Мороз
Михайло Мороз (1904-1992) – український живописець, представник мистецьких кіл української діаспори, член Об’єднання Митців-Українців Америки, почесний академік Римської академії красних мистецтв, персональний портретист Андрея Шептицького. Проходив навчання у Мистецькій школі Олекси Новаківського, а також, як стипендіат митрополита Андрея Шептицького навчався в Парижі у відомій Академії Жюльєна. З приходом більшовицької влади, не бажаючи потрапити до рук органам НКВД, художник разом із дружиною та сином покинув рідну домівку й подався на Захід, залишивши в Україні понад 800 олійних творів і кілька тисяч рисунків, більшість із яких були втрачені. У 1952 році наслідком «чисток» збірки Національного музею у Львові було варварсько знищено 14 полотен митця, саме тому екземпляри раннього періоду художника, які збереглися до сьогодні є особливо цінними. Роки створення представленого твору свідчать про період навчання у школі Олекси Новаківського. Вже тоді у перших полотнах автор розкриває своє виняткове колористичне обдарування. Натхненний літніми пленерами новаківців у Космачі – Мороз, створює гірський пейзаж, розкриває своє індивідуальне бачення природи, схиляючись до лірико-романтичного трактування її осінньої мінливості, оспівує її особливим колірним вирішенням, й широким розмахом пензля. У композиції митець використав яскравий контраст світлотіні: освітлених вечірнім сонцем жовтогарячих вершин, із уже холодним затінком біля підніжжя гір, котрий поглинає увесь простір без сонця, пробираючись між деревами та полонинами.
Олекса Довбуш
Стефанія Ґебус-Баранецька
Стефанія Ґебус-Баранецька (1905-1985) – українська художниця-графік, педагог, член Національної Спілки Художників України, Заслужена художниця України, працювала в царині станкової графіки та ксилографії, учениця Олекси Новаківського. Художниця сумлінно вивчала українське народне мистецтво й традиції української реалістичної графіки. В своїх дереворитах Стефанія Ґебус-Баранецька поетично зображала образи українського селянства, мальовничість української природи та архітектурні пам’ятки. Вона постійно відточувала свою майстерність, що яскраво відображається у її творчому доробку. У своєму графічному виконанні, авторка припідносить нам найвідомішого із опришківських ватажків у Карпатах – Олексу Довбуша. Він впевнено стоїть поміж високими горами, міцно тримаючи у руках загострену бартку (топірець). Ця войовнича поза та впевнений погляд – вражає надзвичайною мужністю й готовністю до зіткнення з ворогом. Його історична постать – це символ боротьби за свободу українського народу. Історія легендарного опришка та його нескореність пройшла крізь роки й залишається актуальною до сьогодні, вона надихає нащадків продовжувати боротись за правду і будь якої миті стати на захист свого народу та рідного краю.
Берізки
Олена Кульчицька
Олена Кульчицька (1877-1967) – видатна українська художниця у сферах малярства, килимарства та книжкової ілюстрації, авторка новітніх естетичних концепцій розвитку графіки, Народна художниця України, Лауреатка Національної премії України імені Т. Шевченка. Під час другої радянської окупації, Олена, як і багато митців, мала змогу виїхати за кордон. Проте художниця відмовилася й залишилася у Львові. Вона разом із однодумцями включилася до легального опору сталінському режиму. Кульчицька домагалася звільнення багатьох діячів української культури, фінансувала видавничу справу Союзу визволення України. У 1955 році вона розгорнула цілу кампанію, протестуючи проти закриття Львівського художнього училища (нині – Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва імені Івана Труша). Тема представленого твору передає світовідчуття мисткині, її роздуми про багатство й красу краю. Різноманітні мотиви робіт й небачені експеременти – були частиною невпинного пошуку нових пластичних засобів самовираження та глибинного усвідомлення важливості загальнолюдських цінностей. У даній композиції її виражальні засоби набули узагальненої декоративної форми, які Олена Кульчицька графічно втілила, враховуючи усі найтонші відчуття своєї душі. Чіткі лінії витонченого гілля, силуети дерев на горизонті й тину, що окреслює межу подвір’я – розкривають символіко-алегоричну ідею художнього образу. Все це наближує глядача до правдиво відтвореного краєвиду рідної землі, нагадує нам про важливість гармонійної взаємодії людини і природи, без якої неможливе наше існування.
Излякани кроль
Марія Примаченко
Марія Примаченко (1909-1997) – українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва», Лауреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Заслужена діячка мистецтв України, Народна художниця України. Художниця посідає одне з найпочесніших місць серед визначних діячів художньої культури XX ст. Вона досягла світового визнання, створивши унікальну візуальну мову в образах фантастичних звірів, птахів та квітів. У своїх роботах авторка органічно поєднала мотиви народного мистецтва й прадавні фольклорні міфи української культури, узагальнивши великі здобутки багатьох поколінь. Герой представленого твору наділений людськими емоціями. Він дивиться на нас глибоким пронизливим поглядом, який хоче нам про щось розповісти. Довгі вії та піднесені брови підкреслюють його збентеженість. Серце вибивається з грудей, колихаючи його вразливе тіло. Ця щирість притягує й чарує, вона заповнює собою увесь простір композиції. У цей момент його могло щось налякати, але у барвистому світі Примаченко усе знаходиться під опікою добра.
Не розгаданий і потаємний край
Іван Турецький
Іван Турецький (1956) – український художник, співзасновник Українського геральдичного товариства, член Національної Спілки Художників України, співавтор Малого Державного Герба України та сучасного герба міста Львова. У своєму живописі Турецький використовує широку контрастну гаму кольорів і форм для відображення емоційної динаміки руху музичної композиції в часі. За допомогою гри світла і тіні, які нагадують освітлення сцени, Івану вдається досягати драматичного тривимірного зображення лабіринтів та діючих у ньому форм. Композиції творів є відображенням уявних дійств, що мають свій сюжет, відбуваються зі своїм певним ритмом та розгортаються у часі. Динаміка форм та колірна гра представленого твору запрошує нас зануритися у глибини наших мрій, де реальність переплітається з незвіданими місцями і образами. Автор проводить кожного сміливця своїм образно-містичним лабіринтом, щоб відкрити для нього особливий потаємний край, що оживає в усіх закутках й силуетах композиції. Прагнення, що виринають з туману думок, підштовхують до довгої подорожі, мета якої побачити те бажане місце власними очима.
Розмова Ісуса Христа з самарянкою
Роман Петрук
Роман Петрук (1940) – український скульптор, працює у галузях графіки, кераміки, розпису, дерев’яної пластики малих форм і монументальної скульптури, член Національної Спілки Художників України. Композиціям художника не властива згладженість форм – ця пластична невимушеність є результатом нелегкої праці та високої майстерності. Характерним виражальним засобом у його скульптурах можна вважати жест, котрий пронизує фігури, змінюючи, як загальний образ так і деталі, він є витоком почуттів та емоцій митця. В основу представленого твору автор поклав біблійний сюжет про зустріч Ісуса Христа з самарянкою при криниці Якова біля міста Сихар, який описується у Євангеліє від Івана. Скульптура Романа Петрука відображає момент, коли Ісус розповідає жінці про істинного Бога та прагнення до нього, яке врятує людей від вічної смерті і приведе до вічного блаженного життя. Жест правої руки Спасителя вказує на воду, яку у розмові Він називає “живою”, що означало тяжіння до пізнання Божественного вчення. У цей час погляд жінки не рішучий, але водночас сповнений сподівань на знання та розуміння. Після тривалої розмови, вона знайшла відповіді на усі питання, визволилася з неволі гріха та відчула себе вільною й щасливою. Усвідомивши все сказане їй, Фотина залишила глек та вирушила у місто, щоб розповісти про вчення Месії усім жителям, які пізніше теж увірували у єдиного Бога.
Розправа над невинними
Ігор Палій
Ігор Палій (1963) – український художник із світовим ім’я, учасник міжнародних виставок та фаворит державних і приватних колекцій. Його малярство залишає у глядача відчуття легкої іронії та інтриги. Автор у своїх творах формує власну мистецьку систему. Він підходить до роботи дуже виважено і по праву вважається одним із найкомпетентніших і технічно точних художників сучасної України. Мотив представленого твору та образи, які покладені в його основу – це сучасна рефлексія Ігора Палія на відому роботу Пітера Пауля Рубенса, який у свій час зобразив біблійни епізод вбивства немовлят у Вифлеємі. Символічна колірна гама й глибокий сюжет, розгортаються у сучасному вирі абстракції – відкриваючи шлях до особистих роздумів та висновків, щодо звірств окупантів над народом України. Цей висновок має бути істинним та безаперечним – потрібно викорінити зло із святої української землі, щоб на її цвіт більше ніхто і ніколи не зазіхав.
Натюрморт
Юрій Чаришніков
Юрій Чаришніков (1947-2022) – український графік, живописець, монументаліст, яскравий представник молодшої генерації митців другої половини ХХ ст., випускник Львівського поліграфічного інституту імені Івана Федорова. Графічні твори автора вирізняються віртуозним виконанням, побудовою динамічної і складної композиції, продуманими образами й характерами дійових персонажів. За роки проведені в еміграції художник співпрацював з галереями та здобув шість золотих медалей міжнародних виставок серед яких премія «Золоте яблуко» в Братиславі, золотий знак Пошани ООН, гран-прі «Золотий олівець» – конкурсу фантастичного малюнка в Голлівуді та інші. Представлена композиція твору, розкриває для глядачів нове уявлення про зображення натюрморту у відкритому просторі. На балконі, серед чітких та водночас сплутаних між собою дахів міста автор розмістив дарунки природи, поєднавши їх з предметами творчості. Його художньо-пластична манера та зерниста фактурність техніки, дарують відчуття легкості вітру й пізньої осінньої прохолоди. Особисті враження й колірні асоціації від побаченого різнобарв’я квітів та розрізаного соковитого гранату, Юрій Чаришніков передав грою форм з використанням тональної градації одного кольору, що засвідчує його впізнаване графічне бачення простору.
Міраж 2
Петро Лебединець
Петро Лебединець (1956) – український художник-абстракціоніст, член Національної Спілки Художників України, нагороджений орденом дванадцятипроменевої зірки “Credo-Ad-Astra” “За вагомий внесок у світове мистецтво”. Автор звільняє свої твори від сюжету, використовуючи широкі мазки та складну фактуру. Його роботи одночасно делікатні і темпераментні, таємничі і правдиві. Їхній зміст глибоко інтуїтивний, проте кожна деталь ретельно обдумана й раціональна. Представлена композиція запрошує кожного зануритися в особисті роздуми, вийти за межі звичайних масштабів. Простір полотна заповнений грою форм й кольорів, які створюють єдине гармонійне ціле. Погляд розчиняється у пошуку знайомих епізодів, тонко вловлює розмиту межу, де абстракція домінує над реальністю.
Форт Paul
Томас Голдсуорті Даттон
Томас Голдсуорті Даттон (1820–1891) – англійський художник, морський літограф, кресляр, аквареліст та графік XIX століття. За період плідної праці він отримав репутацію одного з найкращих літографів морських сцен і зображень кораблів XIX століття. Його твори на морську тематику вирізняються високою точністю та увагою до деталей, проте ці роботи досить рідко зустрічаються на арт-ринку. Значна частина робіт Томаса Даттона була створена для компанії літографічного друку Day & Son, у якому створювали історичні літографії провідні майстри того часу. Їхні роботи вирізнялася надзвичайною технічною майстерністю, завдяки чому вони досягли особливої популярності на території Англії. У представленій роботі зображено вид на Павлівський мис Севастополя, під час Кримської війни (1853-1856 рр.). На цьому мисі у 1853 році було збудовано Павлівський форт – триярусну казематовану артилерійську батарею на 34 гармати. Понісши тяжкі втрати, російські війська були змушені залишити південну сторону міста. 8 вересня 1855 року, під час ганебного відступу російські сапери підірвали Павлівський форт. У творі автор зобразив панораму ще існуючого форту, використовуючи горизонтальний поділ на три частини й чітке, притаманне його графічній манері, зображення морських суден. Роботи Томаса Даттона зберігаються у Королівській колекції, Національному морському музеї у Грінвічі та Смітсонівському національному музеї американської історії.
Еней у пеклі
Валентин Гордійчук
Валентин Гордійчук (1947) – графік і живописець, член Національної Спілки Художників України. У своїх графічних аркушах митець торкається національних акцентів графіки постмодернізму, сповідуючи пластичну мову національної української міфології. У його експресивних ілюстраціях відображено метафоричний світ, насичений алегоричними іронічними образами. Мотив представленого твору та зміст, що покладені в його основу – це сучасне художнє вираження Валентина Гордійчука відомої поеми Івана Котляревського “Енеїда”. Композиція відтворює уривок із пригод троянського полководця Енея. Автор вдався до зображення звитяжного козака з сучасною зброєю ще у далекому 2007 році, коли московська орда ще була не так близько. Гротескний вигляд персонажів й особливий колорит, переносять наш погляд на звивисту дорогу до пекла, куди вирушив Еней у пошуках свого батька разом із ягою Сивіллою. Емоційне навантаження твору, у правому нижньому куті додають оригінальні рядки з поеми: “Якії муки тут терпіли”,”Якая кара всім була”. Ця модернізація образів та, доданий автором, символічний сенс залишають глядачу місце для роздумів й співставлень глибокої теми “Енеїди” з актуальними сьогоднішніми подіями. Пророча частина поеми, як і сам твір Гордійчука, має важливу смислову розв’язку: парубок проходить усі жахіття пекла та все ж віднаходить свого батька, який озвучує пророцтво, що від Енея піде «великий і завзятий рід», що «всім світом буде управляти».
мистецтво?
вул. Cтрийська 202, б