На аукціоні вас чекають: -унікальні твори мистецтва від галереї «Home of Arts Lviv» -незабутній вечір у супроводі симфонічного оркестру INSO-Львів -особлива атмосфера та цінні миті спілкування у колі однодумців
У цей період надзвичайно важких випробувань для нашої країни, мистецтво стає не просто засобом вираження емоцій, але й потужним інструментом допомоги проти ворога і ми віримо, що на цьому аукціоні нам разом з вами вдастся зібрати кошти на РЕБ та РЕР для 80 ОДШБр.
Вартість квитка: 1800 грн.
Святий Іоан Хреститель
Перед нами представлено ікону XVIII століття. У сакральному сюжеті зображено святого пророка Іоана в повний зріст, зі сувоєм і чашею, в яку поміщене немовля. На сувої присутній традиційний напис: “Це Агнець Божий, який бере гріхи світу на себе”. Немовля у чаші – це Ісус Христос, який і є Агнцем Божим. Святий одягнений у шерсть та накидку зеленого кольору. Верхній зелений одяг має символічне значення і тлумачиться як колір Святого Духа. Обабіч Іоана зображено шість менших сюжетів, де показано головні етапи його життя. Ікону обрамляють написи слов’янською мовою, що пояснюють ці шість сюжетних зображень. Перше зображення ліворуч знизу показує народження святого Іоана; друге показує місію пророка Іоана, коли він хрестить юдеїв у ріці Йордані; третє демонструє промову святого перед єврейським царем Іродом у його єрусалимському палаці; четверте показує сюжет страти пророка Іоана єврейськими воїнами – слугами царя Ірода; на п’ятому зображено подію віднайдення відтятої голови пророка Іоана (тіло пророка було поховане окремо від голови); останнє зображення демонструє передачу воїном відтятої голови Іоана Саломеї, як подарунок за вишуканий танець перед царем Іродом. Поруч повторно зображена подія страти пророка через обезголовлення – зображення настільки деталізоване, що виступає самостійною мініатюрою, за рівнем складності близькою до книжкової.
Кобзар
Стефанія Ґебус-Баранецька
Стефанія Ґебус-Баранецька (1905-1985) — українська художниця-графік, педагог, член Національної спілки художників України, Заслужена художниця України. Представниця школи Олекси Новаківського, учениця художньої групи загального факультету Львівського політехнічного інституту. Працювала в царині станкової графіки та ксилографії. У дереворитах Ґебус-Баранецької вагоме місце посідають народні мотиви, зокрема, поетичні образи українських селян, історично-архітектурні пам’ятки, обряди та звичаї України. Твори Ґебус-Баранецької представлені в Національному художньому музеї України та Національному музеї у Львові. У представленому творі авторка звертається до теми українського кобзарства. Традиція піснярства зберігалася протягом століть, збагачувалася та розвивалася, тому, окрім інформаційної та комунікативної користі, спадщина кобзарства несе у собі велику культурну та історичну цінність. Провідною фігурою у композиції авторка зобразила Тараса Шевченка, в творчості якого й пролягає історія кобзаря – ліричного втілення національної ідентичності. Тарас Григорович задумливо схилився над інструментом, а буйні китиці цвіту навколо уособлюють мелодію пісні, що виривається з-під пальців виконавця.
Літо в Лючі
Ігор Роп’яник
Ігор Роп’яник (1957) — майстер пейзажного живопису. Художник понад 30 років працює в галузі станкового малярства, надає перевагу жанрам пейзажу та натюрморту. Провів понад 13 персональних та брав участь у півсотні групових виставок, бував на численних пленерах в Україні та за її межами. Роботи знаходяться у приватних зібраннях Голландії, Швейцарії, Великій Британії, Ізраїлі, Японії, США тощо. У поданій роботі розкривається мотив карпатського пейзажу. Автор зображує освітлене обійстя. У світлі сонця забарвлення трави, сушеної косовиці та кукурудзи набувають особливої яскравості. Митець фіксує буденну мить, водночас, припідносячи та оспівуючи побачене, як щось незвичайне, навіяне спогадами з безтурботних часів.
Птахи
Косон Охара
Охара Косон (1877-1945) — японський художник 19-20 століття, представник традиційної японської графіки. Художню освіту здобував у 1889-1893 роках в технічній школі префектури Ісікава. Пізніше удосконалював майстерність у художника Судзукі Касона (Suzuki Kason, 1860-1919). За японською традицією, узяв ім’я свого вчителя, трохи змінивши його фонетику. Косон Охара — найвідоміший майстер японської гравюри жанру катьо-га 20 століття (“Катьо-га” японська гравюра із зображеннями птахів і квітів). Тема природи завжди була провідною у образотворчому мистецтві Східної Азії. Майстри здавна цікавились переданням швидкоплинних станів природи, її реальним відображенням. Птахи, зображені у гравюрах Косона Охари — образ природного порядку та гармонії, що є фундаментальною концепцією у японській культурі. Витримана колірна гама та доречна деталізація, об’єднується гнучкою та пластичною лінією. Традиційна композиція задає глядачу настроєву палітру внутрішнього спокою та природної рівноваги, вкоріненої в філософії і ментальності Японії.
Півонії
Іван Проців
Іван Проців (1958) — український художник, доцент кафедри академічного живопису Львівської національної академії мистецтв, член Національної спілки художників України. Автор 20 персональних та учасник понад 150 виставок в Україні та за кордоном. Митець займається графікою, живописом та іконописом. У своїх живописних творах він часто звертається до образу жінки. Виконаний в авторській техніці, перед нами представлений східний мотив. У центрі композиції розміщена фігура жінки в етнічному вбранні. Позаду неї простягаються пишні китиці півоній – квітів, що мають особливий символічний зміст у японській та китайській культурі. У Китаї півонію називали “королевою квітів”, право носити її мали лише імператори. В Японії зустрічається схоже трактування, за яким ці квіти виступають втіленням чесності та мужності. Повертаючись до роботи Івана Проціва, можна припустити, що автор вкладає персональні сенси у зображення. У філігранно виведеній пластиці рослин віднаходимо оспівування тендітної краси та легкості, розквіту теплої пори та молодості.
Роздуми про камінь
Сергій Іванов
Сергій Іванов (1957) — український графік, майстер естампа. Автор навчався в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова у Львові. З 1982 року проводить в alma mater власну педагогічну діяльність. Працює в офортних техніках глибокого друку, творить як малі графічні форми, екслібриси, так і живописні полотна, скульптури. Художник неодноразово брав участь у міжнародних заходах, серед яких Міжнародні бієнале екслібриса в Польщі, графіки в Іспанії, трієнале малої графіки, міжнародні виставки графіки та екслібриса тощо. Починаючи з 1993 року Сергій Іванов мав близько десяти персональних виставок у різних куточках світу, зокрема: в Україні, Австрії, Великій Британії, Норвегії, Нідерландах, США, Японії, Кореї тощо. Серед нагород — перша премія на конкурсі імені фламандського поета Guido Gezelle (Бельгія), друга премія бієнале графіки (Італія). Перед нами представлена одна з графічних робіт митця — “Роздуми про камінь”. Композиція наповнена алегоричними образами та символами, що є близькими до морально-етичної системи масонства. Принципи організації «вільних мулярів» звертають увагу на необхідність самовдосконалення та духовного росту в рамках тієї релігії, яку кожен з них сповідує. Масони вважають своєю місією «будівництво» храму людського духу. Сучасна людина являє собою всього-на-всього “дикий камінь”, який піддається шліфуванню лише за допомогою морального самовдосконалення та на тернистому шляху служіння ідеалу. Світогляд проповідує пізнання себе і плекання внутрішньої дисципліни.
Скеля в морі
Володимир Патик
Володимир Патик (1926-2016) — український художник-пейзажист, майстер натюрморту. Член Національної спілки художників України, заслужений художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. Митець навчався у художньо-промисловій школі у Львові, згодом закінчив Львівський інститут декоративного і прикладного мистецтва. Працював в жанрі станкового та монументального живопису, графіки. Володимир Патик – яскравий представник галицької школи живопису і одна із найвидатніших постатей в українському малярстві другої половини ХХ ст. Його твори входять до музейних та приватних колекцій України, Франції, Вірменії, Китаю, Канади та США. В поданій роботі митець фіксує динамічну мить — гребені хвиль розбиваються об скелясту брилу поблизу морського берега. Художник сміливий у виборі кольорової палітри: можемо спостерігати безліч теплих та холодних відтінків. Різнобарвні плями виконують роль рефлексів та поєднують морську блакить з помаранчевим відтінком неба. Вдалині протягається гірський хребет, змальований у благородно пурпурових тонах.
Телефонна будка І
Яків Гніздовський
Яків Гніздовський (1915-1985) — український художник в діаспорі, графік, кераміст, мистецтвознавець. Член редколегії журналу екслібристів Великобританії та Американського товариства аматорів і творців книжкового знака, постійний кореспондент журналу Філадельфійського відділу Об’єднання Мистців Українців в Америці (ОМУА). Гніздовський був учнем школи Новаківського. Митрополит Андрей Шептицький надав йому стипендію на навчання у Варшавській академії митецтв. Згодом Яків емігрував до Сполучених Штатів Америки, оселився в місті Сент-Пол, де отримав посаду дизайнера в рекламній фірмі Brown and Bigelow. Перше визнання одержав в Інституті мистецтва Міннеаполісу, де був нагороджений за майстерно виконаний дереворіз. Згодом удосконалював майстерність у Парижі. Найповніше творчий потенціал митця розкрився в естампній графіці. У своїх роботах розкривав тему естетики буденних речей та природної гармонії. Мотив людського тіла виступає у роботах Гніздовського рідко, тож перед нами представлений доволі нетиповий зразок із його надбань. У втіленій композиції ми можемо спостерігати прихильність автора до симетрії та ритму. Гніздовський влучно вдається до співставлень: сюжет побудований на контрасті геометричної архітектури телефонних автоматів та пластиці природної форми тіла. Герої роботи зображені оголеними, що посилює враження глибокого занурення кожного із них в близьку розмову. Кожна із телефонних кабін, хоч і на короткий час, стає місцем індивідуального простору та зони комфорту у дзвінку тет-а-тет.
Водонапірна вежа в Стрийському парку
Михайло Добронравов
Михайло Добронравов (1904-1979) — художник та педагог, член Асоціації революційного мистецтва України. Мистецький фах здобув у Харківському художньому інституті. Вів викладацьку діяльність при alma mater, а згодом у Львівській художній школі. Працював у галузях станкового живопису та графіки. Створював портрети, пейзажі, натюрморти, історичні полотна. У тепло зеленій палітрі автор втілює етюд відомої історичної місцини у Львові. У центрі композиції зображено водонапірну башту, що знаходиться у Стрийському парку. Споруда була зведена в цілях забезпечення проведення історичної для Галичини події — Крайової виставки 1894 року, на якій були представлені головні культурні та цивілізаційні здобутки того часу. Завдяки професійному оформленню, попри технічнічність, башта набула особливого мистецького вигляду, донині є однією з окрас міста та надихає митців на яскраві втілення. Автор не має на меті демонструвати реалістичну достовірність: в імпресіоністичній манері він висвітлює естетику ансамблю природніх форм та старої архітектури, передає щире захоплення та мрійливий сентимент.
Ілюстрації до пісень
Галина-Олена Захарясевич-Липа
Галина Захарясевич (1910-1968) — українська художниця, поетеса, музикантка та громадська діячка. Дружина Юрія Липи (відомого українського вченого-медика, громадського діяча та письменника). Галина навчалася у Львівському політехнічному інституті в студії архітектури й малюнка, отримувала стипендію Андрея Шептицького. Художню освіту здобула у Вищій школі прикладного мистецтва при академії мистецтв у Відні. Бездоганно володіла технікою розпису по тканині — батиком. Ілюструвала видання народних пісень, оформляла декорації до вистав театру ім. Марії Заньковецької. Після трагічної смерті чоловіка, закатованого НКВС, зазнала тяжких поневірянь і переслідувань як дружина «ворога народу», цькувань та обмеження її можливостей як митця. Галина Захарясевич належить до тих нечисленних самобутніх українських художників, які намагалися внести нові вартості та національний колорит у свою творчість, але доля не дозволила їй в повній мірі розкрити всі грані таланту. З нами залишилась пам’ять та незнищенна енергетика її творчого генію, втілена у власному мистецтві. Подані твори є ілюстраціями до української народної пісні “Ой ходила дівчина бережком”.Часто такі ілюстрації художниця присвячувала Соломії Крушельницькій, яка була близькою подругою мисткині, та виявила чималий вплив на її захоплення музикою. Фольклорна пісенність у графіці Галини Захарясевич співає кольором, композицією, витонченістю лінії. Мотив усної народної творчості і образотворче втілення співзвучно об’єднались у фантазії художниці.
Осінній ліс
Алла Гончарук
Алла Гончарук (1946) — українська живописиця, учасниця обласних, республіканських та міжнародних мистецьких виставок з 1978 року. Персональні експозиції відбувалися у Львові (1981, 1988, 1991, 2001). Станковий живопис виділяється авторською інтерпретацією традицій іконопису та експресіонізму. Роботи входять до колекцій Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького та Хмельницького художнього музею. Провідні сюжети творів – пейзажно-жанрові мотиви Карпат, релігійна тематика, портрети. У поданій роботі мисткиня здійснює настроєву інтерпретацію пейзажу. Для більшості творів, як для “Осіннього лісу”, Гончарук обирає обмежену кольорову гаму: рудо-червоні відтінки в поєднанні з синім та кількома ахроматичними. Холод тіней на стовбурах дерев посилює гаряче забарвлення сонячного світла. Жваві мазки олійної фарби підкреслюють характер висвітленої пори: розмаїтість та ошатність осіннього лісу.
Кореневище
Павло Бедзир
Павло Бедзир (1926-2002) — український художник, графік, живописець. Випускник відділу живопису Ужгородського училища прикладного та декоративного мистецтва. Лауреат обласної премії ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі за серію графічних робіт “Життя дерев”. Член спілки художників України. Автор працював у техніці монотипії і гратажу. На творчість суттєво вплинуло зацікавлення східною філософією та історією. Навколо митця сформувалося альтернативне радянському неформальне середовище митців-однодумців, Бедзир підтримував дружні зв’язки з Аллою Горською, Георгієм Якутовичем, Леопольдом Левицьким та Сергієм Параджановим. За життя автор провів дві персональні виставки в Ужгороді та Будапешті. У своїй творчості Бедзир висвітлював мотиви природи. Активно виявилася його графічна манера у зображеннях дерев. Подана робота є виразним зразком творчого захоплення автора. Композиція насичена експресивним штрихом, що підкреслює складний характер природного мотиву. Завдяки майстерним зображальним прийомам автор не лише влучно передає зміст зображення, а й психологічне наповнення сюжету: бачимо старі коренивища, що міцно вростають у землю. Поступово “кучерявий” контур стовбурів перетворюється у впевнені вертикалі. Тонкі молоді гілки здіймаються на шляху до сонця, продовжуючи цикл життя дерев.
Весняне пробудження
Наталія Пухінда
Наталя Пухінда (1955) — українська художниця, портретистка, натуралістка. Закінчила в 1970 році художню школу у Кропивницькому. У 1975 році закінчила Одеське державне художнє училище ім. Митрофана Грекова. У 1982 році закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. З 1976 року приймає участь в мистецьких виставках. Центральною темою та улюбленим жанром у творчості Наталі Пухінди є натюрморт. Зображенням квітів і антикваріату, авторка уособлює зіставлення краси миттєвої і вічної. Прискіпливо відібрані предмети, авторка виважено компонує у досконалу композицію. Поданий твір представляє вишуканий натюрморт із тюльпанами. Витончені квіти граційно розпускають пишні ряди своїх пелюсток до весняного сонця. Теплі промені пробуджують сади до буйного цвітіння та пробиваються крізь землю до сонних паростків. Згодом, вони стануть чуттєвою прикрасою затишної оселі. Ця тендітна квіткова композиція назавжди залишиться на полотні та буде ніжним спогадом мінливої весняної пори.
Люлька
–
Люлькопаління глибоко вкоренилося у світовій культурі. Тривалий час люлька була атрибутом аристократії і її оформлення часто набувало мистецької форми, а декорування поступово ускладнювалося інкрустаціями та скульптурним різьбленням. За задумом майстра, предмет мав виконувати не лише ужиткову, а й декоративну функцію, про що свідчить детальне художнє оформлення люльки. Чашею для неї слугує філігранно вирізаний бюст молодої жінки. Автор обрав матеріал, що набув широкого використання серед люлькарів у той час, – сепіоліт або, як його ще називають, “морську пінку”. Пориста м’яка структура мінералу дозволила митцю втілити найдрібніші елементи образу. До прикладу, пасма зачіски панянки виведені настільки пластично, наче кожне із них було перераховане та опрацьоване окремо. Про майстерність автора додатково засвідчують китиці квітів та пташине пір’я, втілені з притаманною їм природною тендітністю. Люлька вкладена у вишуканий футляр зі шкіри та оксамиту для безпечного та зручного збереження.
Карта “Польське королівство, поділене на князівства, краї та воєводства”
Жіль Робер де Вогонді
Жіль Робер де Вогонді (1688-1766) — провідний французький картограф та географ XVIII століття. Разом зі сином Дідьє зробив великий внесок у мапування територій сучасної України. Перед нами представлена одна зі знакових робіт майстра — карта “Польське королівство, поділене на князівства, краї та воєводства”. Вперше видана була 1752 році у Парижі та є однією з серії мап Польщі. Поданий екземпляр входить до числа перевидання 1802 року. В оформленні карти присутній фігурний картуш з художньо виписаними снопами колосся та сувоями паперу. У верхній частині присутній герб Польського королівства. Висвітлені території сягають з півночі на південь – від Ризької затоки до Сучави, а зі сходу на захід – від Вроцлава до Прилук.
Жителі Львова
Ян Левицький
Ян Левицький (1795-1871) — польський художник, живописець, графік. Мистецьку освіту здобув у Кракові. Пізніше у Варшаві вдосконалював майстерність в техніці літографії та гравюри. Працював у страсбурзькій літографічній студії, заснував картографічну майстерню в Лісабоні. Також митець опановував фотомистецтво у Парижі, згодом відкрив власну фотостудію у Варшаві. У центрі творчості художника — тема багатонаціональної культури, що зазнала польського впливу. У 1838 році випустив художній альбом «Одяг польських народів». Власне, до цієї книги ввійшов поданий графічний твір. У центрі композиції розміщено фігури трьох міщан. Зі скрупольозно змальованих деталей їхнього вбрання глядач може сформувати уявлення про те, як виглядали мешканці Львівщини майже двісті років тому. Жінки одягнені в накидки з хутряними комірами та прикрасами, чоловік зображений у яскравому жупані — всі ці атрибути є ознакою високого соціального становища власників та вказують особливість нагоди для відповідного вбрання. До нашого часу графічна робота збереглася у чудовому стані й несе не лише естетичну, а й історичну цінність.
Яблуня
Володимир Патик
Володимир Патик (1926-2016) — український художник-пейзажист, майстер натюрморту. Член Нацональної спілки художників України, Народний художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. Навчався у художньо-промисловій школі у Львові, згодом закінчив Львівський інститут декоративного і прикладного мистецтва. Працював в жанрі станкового та монументального живопису, графіки. Володимир Патик — яскравий представник галицької школи живопису і одна із найвидатніших постатей в українському малярстві другої половини ХХ століття. Твори Патика входять до музейних та приватних колекцій України, Канади, Вірменії, США, Франції, Китаю. Краєвиди, котрі художник фіксував у численних творчих подорожах, позначені особливою пластикою й темпераментною манерою письма, що відображає його імпульсивну вдачу, сповнену невичерпного життєлюбства та захоплення красою природи. Поданий твір виконаний у техніці графіки. В експресивній манері автор зображує сюжет пейзажного характеру. Від центру композиції розлягається крислата крона яблуні, її гіллясті плодовиті віття рясно заповнюють простір. Влучно передані проблиски світла, що пробирається крізь листя дерев, показує нам швидкоплинність щедрої пори року, яка саме вирує у своєму розпалі.
Темна ніч
Ольга Турецька
Ольга Турецька (1984) — художниця скла, випускниця Львівської національної академії мистецтв. Творить у техніці ф’юзингу. Активну виставкову діяльність авторка провадить з 2005 року. Її роботи знайшли поціновувачів не лише в Україні, а й за її межами: у приватних колекціях та музеях Німеччини, Чехії, Словаччини, Великої Британії, Ірландії, США, Китаю. Перед нами розкривається сюжет вечірнього пейзажу, перенесеного на площину художнього панно. Зображення рельєфне та густо текстуроване шматками скла різного розміру та характеру. Художниця обирає стриману гаму, у якій добре проявляються акценти. Гострим контуром крізь хмари проривається синь нічного неба. В занурених у пітьму будинках ясніють вікна, за якими вирує життя. Спостерігаємо зіставлення двох станів: настороженої холодної реальності ночі і затишку мирного життя помешкань. Висвітлений авторкою сюжет виступає не лише своєрідною особистою рефлексією, а й точно описує реалії нашої Вітчизни та почуття мільйонів українців.
Натюрморт для тенісу
Богдан Пікулицький
Рік роботи 1983 Розмір 38*48 cm По рамі 63*73 cm Богдан Пікулицький (1948) — художник-графік. Випускник Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова, доцент кафедри графічного дизайну у Львівській національній академії мистецтв, член Національної спілки художників України, лауреат обласної премії ім. Івана Труша, Заслужений художник України. Нагороджений відзнакою «Заслужений для польської культури». Працює в галузі станкової графіки, велику частину творів виконує у техніці офорту. У поданому творі автор використовує нетипове композиційне зіставлення — поєднання предметного ряду та багатофігурного сюжету в цілісній композиції. Композиція поділена на два плани: віддалений — виразно динамічний — бачимо спортсменів під час активної гри, фронтальний — статичний, проте в авторській стилізації форми поступово набуває рис динамічного, завдяки чому цілісно поєднується з другим планом. Пікулицький не акцентує свою увагу на достовірній передачі реальності, натомість, фіксує емоцію миті. Очам глядача рокривається енергійний сюжет тенісного змагання у присвяту культурі спорту, її естетиці та заповзяттю гравців.
Симулякр
Ігор Палій
Ігор Палій (1963) — український живописець. Здобувши фах архітектора у Львові, митець вирушив на Далекий Схід у пошуках можливості розвитку власного творчого голосу. Там він захопився китайською та японською філософією, вплив яких надалі прослідковується у його роботах. Згодом повернувся до України, де розпочав новий виток своєї діяльності. Картини митця яскраві, динамічні, проте автор підходить до справи дуже виважено, із технічним педантизмом у деталях. Помітним є захоплення художника античним, біблійними сюжетами та композиціями Ренесансу. Сьогодні роботи Ігора Палія присутні в державних та приватних колекціях. Абстрактна композиція твору сповнена експресії і контрасту. З марева півтонів виринає пластична постать. Та чи є вона реальним втіленням жінки — невідомо. Автор влучно вводить у тему твору термін “симулякр”, що набув особливого поширення у філософії постмодернізму. Вперше його запропонував ще Платон в часи Античності, трактуючи “симулякр” як копію, що походить від попередніх копій, але породжує свій прототип. У цьому розумінні “симулякр” виступає певною підробкою дійсності. Поданим сюжетом автор рефлексує на тему понятійної підміни, однак не розкриває запитань. Митець немов залишає трактування сюжету відкритим для глядача.
Ужгородський замок
Юрій Герц
Юрій Герц (1931-2012) — український живописець, Народний художник України, лауреат Державної премія України ім. Тараса Шевченка, обласної премії у галузі образотворчого мистецтва ім. Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі, член Національної спілки художників України. Митець навчався в ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва. Знаковими для митця були ужгородська та київська персональні виставки творів у 1991 та 1994 роках. Твори Юрія Герца присутні у державних і приватних колекціях Італії, Грузії, Угорщини, Словаччини, Румунії, Канади, США, Німеччини. Своїми живописними роботами автор розкривав тему естетики рідного краю, його природи та культури. У поданій роботі зображено урбаністичний пейзаж із виглядом на Ужгородський замок. Багатоплановість композиції викликає у глядача почуття просторовості та глибини сюжету. Бачимо старі мури замку, котрі височіють на пагорбі, огорнуті туманом. В підгір’ї видніються невеличкі хати, а поміж ними на вулиці зустрічаються поодинокі постаті містян. Виконаний у погаслій багряній гамі, сюжет навіює глядачам меланхолійний характер пізньої осені.
Не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани
Йосип Кузишин
Йосип Кузишин (1951) — український художник-графік, випускник Львівського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова, член Національної спілки художників України. У поданому творі автор звертається до мотиву вірша Тараса Григоровича Шевченка “До Основ’яненка”, де поет звертається до Григорія Квітки-Основ’яненка з проханням оспівування історії рідного краю, Запорізької Січі, пробудження національної свідомості українців. Графічний твір Йосипа Кузишина підіймає актуальність згаданої вище проблематики. Жанрова сцена зображує тіло загиблого в бою козака, над яким понуро схилилась дівчина. Сюжет промовисто демонструє ціну самопожертви українського народу у боротьбі за власну незалежність. Митець прагне викликати інтерес земляків до героїчного минулого рідного краю, та надихає продовжувати боротись за правду, заради самостійності нашої держави і справедливого ладу майбутнього.
Черемош
Петро Грегорійчук
Петро Грегорійчук (1914-1990) — український живописець та майстер станкової графіки, автор монументального розпису і декоративних панно. Навчався у Цісарсько-королівській фаховій школі деревного промислу, потім у Державній школі прикладного і декоративного мистецтва у Кракові. Згодом продовжив навчання у Варшавській академії красних мистецтв. З 1940 року розпочав свій динамічний творчий шлях. Творив у жанрах портрету, пейзажу та натюрморту. У творчій манері Грегорійчука національна естетика 60-их років гармонійно поєднується із львівським аванґардом 20-30-их років. Грегорійчук вів активну виставкову діяльність, як в Україні, так і за її межами. Від 1943 року відбулося 58 художніх виставок (Львів, Київ, Рига, Варшава, Краків, Токіо). Твори майстра в галузі монументального розпису та декоративного панно прикрашають Тернопіль, Івано-Франківськ, міста Луганщини. Карпатські краєвиди займали особливе місце у творчості Петра Грегорійчука. У пейзажах митець звертається як до європейського імпресіонізму, так і до українського, зокрема, цікавиться творчими пошуками Івана Труша. Представлений твір переносить нас до підніжжя гуцульських гір. Холод карпатських вершин м’яко спускається на обрамлені сонячним світлом галявини. Пластичні мазки і градації пастельних відтінків влучно передають фактури ландшафтних площин. На тлі мальовничої місцевості проглядаються автентичні оселі жителів цього колоритного краю. У зображеному краєвиді автор передає мить, де час рухається повільніше, а природа динамічно задає свій мотив.
Зимовий спокій
Володимир Риботицький
Володимир Риботицький (1942) – український художник, живописець, педагог. Випускник Львівського училища декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша та Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. На формування мистецького чуття повпливав, зокрема, художник Роман Сельський. Певний час жив у США. Сьогодні працює та творить у Львові. Головною інспірацією автора є авангард. Більшість його полотен наповнені невимушеним колоритом, сюжети межують між фігуративністю та її зникненням. У поданій роботі автор втілює зимовий мотив. Перед очима глядача розкривається гірський краєвид. Відмовляючись від реалістичної деталізації, в авторській стилізації митець передає сентиментальне враження від побаченого. Мимоволі глядач опиняється серед пухнастих снігових заметів у власних спогадах про безтурбоття зим дитинства.
Вид з кімнати В.Стефаника
Ольга Плешкан
Ольга Плешкан (1898-1985) — українська художниця, живописиця, представниця школи Олекси Новаківського. Одним з головних мотивів творчості Плешкан виступає пейзаж. Як учасниця об’єднання “Руб” брала участь у численних виставках в Коломиї, Станиславові, Стрию, Дрогобичі, Самборі, Перемишлі та в Тернополі. Була учасницею третьої виставки УТПМ (Українського товариства приятелів мистецтва) та великої «Ретроспективній виставі українського мистецтва за останні 30 літ» в Національному музею у Львові. На творчий шлях вагомо вплинув дядько та опікун — Василь Стефаник, що, зокрема, клопотався про надання мисткині стипендії на навчання. В поданому сюжеті художниця втілює вид із вікна дому Стефаника. Ймовірно, Плешкан гостювала в рідному селі дядька, Русові, де він мешкав протягом останніх років життя. За допомогою жвавого етюдного мазка авторка вимальовує присипаний снігом сад. В далечині тане масив, що схожий на хмари чи зимові пагорби. Пастозне накладання підсилює емоційне враження від сюжету. Пейзаж наповнений меланхолійним настроєм та спокоєм застиглої в очікуванні тепла природи.
Водоспад в Облазі. Космач
Олекса Новаківський
Олекса Новаківський (1872-1935) — український художник, живописець і педагог, засновник першої в Галичині української мистецької школи. Навчався в одеській майстерні художника-декоратора Федіра Клименка, пізніше Краківській акдемії мистецтв, де його наставниками були провідні польські художники, серед яких: Ян Матейко та Яцек Мальчевський. Живописна манера Новаківського сформувалася на засвоєнні принципів імпресіонізму. Впродовж свого творчого шляху митець фокусував свою увагу, переважно на пейзажах, портретах та сценах символічного змісту. Особливе місце в його роброті займав образ жінки. У 1911 році в Кракові на персональній виставці Олекса Новаківський представив понад 100 робіт, які принесли йому визнання та популярність. За підтримки митрополита Андрея Шептицького продовжив творчу діяльність у Львові, де у 1923 році започаткував власну малярську школу, у якій сформувалася ціла плеяда українських митців. У 1924–1925 роках очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Подана робота є яскравим прикладом одного з ключових аспектів творчості майстра — виїзного етюдування. Виразним мазком автор змальовує гірський мотив. У горизонтальну відкриту композицію він вписує річкові пороги та швидкий потік води, що немовби насувається на глядача. Обабіч розміщені скелясті урвища, присутність яких додає кращого уявлення про масштаб сюжету. Завдяки характерній для Новаківського звивистості письма зображення неначе “зводиться” до центральної точки формату, завдяки чому у глядача виникає враження глибини та багатоплановості пейзажу. Новаківський здійснив моментальну фіксацію дійсності. Представлений етюд вдало висвітлює емоційний вплив на естетичне бачення митця в намаганні закарбувати чистоту яскравого враження від побаченого.
Зима
Іван Труш
Іван Труш (1869-1941) — український художник, живописець-імпресіоніст, мистецький критик та організатор мистецького життя на Галичині. Його називали поетом кольору та Сонця. Випускник краківської Школи образотворчих мистецтв. Після закінчення навчання оселився у Львові. Співпрацював з Науковим товариством імені Тараса Шевченка. З митцями-однодумцями заснував “Товариство для розвою руської штуки”, основним завдання якого була популяризація українського мистецтва. Часто виступав на групових та індивідуальних виставках в Україні та Європі. Велика ретроспективна виставка його творів відбулася посмертно у Львові в 1941 році. Мистецька спадщина автора налічує близько шести тисяч творів, які зберігаються в численних музейних (зокрема, в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові) і приватних зібраннях України та світу. На презентованій роботі бачимо, на перший погляд, буденний сюжет: закутаний сніговою ковдрою хвойний кущ хилиться додолу. Митець із великим захопленням підходить до цієї теми і у 1927-1928 роках виконує серію з 12 робіт із цим мотивом. Труш наділив рослину символічністю втілюючи в ній образ життя, що завмирає під повагом смерті в надії на відродження. Таким чином автор роздумує про історичний контекст, у якому йому доводилося жити, — визвольні змагання початку 20 століття. Засипаний снігом кущ — це демонстрація боротьби зі стихією. Метафоричність зображення спонукає глядача до роздумів та вселяє надію на настання довгоочікуваного відродження навесні.
Чарівна флейта: Папагено та Папагена
Владислав Єрко
Владислав Єрко (1962) — український художник-ілюстратор, випускник Львівського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова. З 1989 року митець входить до Національної спілки художників України, є членом Почесного списку IBBY (IBBY Honour List). Переможець численних конкурсів та володар відзнак, зокрема: «Книжка року-2000», «Людина книги-2002», «Книжка року-2003», «Найкраща дитяча книга-2006» (США), Медаль Фонду Андерсена, Гран-прі Львівського Форуму видавців-2007. Тісно співпрацює із виданням «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Проілюстровані Владиславом Єрком “Снігова королева” та “Гаррі Поттер”, безумовно, належать до таких, що зберігатимуться в родинних бібліотеках не одне покоління. Пауло Коельо про Єркову «Снігову Королеву» стверджував, що вважає цю книгу найдивовижнішою серед усіх дитячих книг, котрі йому доводилося бачити, а Джоан Роулінг, щодо офомлення Гаррі Поттера, зичила художнику продовжувати в тому ж дусі. У представлених творах митець звертається до опери-зингшпілю “Чарівна флейта”. Перед глядачем постають герої опери — Папагено і Папагена. За сюжетом Папагено був ловцем птахів, то ж він зображений у шатах із пір’я. Складається враження, ніби герой наяву перевтілюється з людини у чудернацького птаха. До уст герой підносить панфлейту, а його тіло, наче дерево, обвішане клітками та капканами. Папагена — жіноче втілення вище описаного героя. Напів жінка, напів птах, вона була коханням Папагено. Її вбрання рясно усипане пір’ям, на обличчі — маска у вигляді дзьоба. Зображення вражає деталізованістю, та образи персонажів око глядача сприймає цільно.
Юрій
Іван Остафійчук
Іван Остафійчук (1940) — всесвітньовідомий графік, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка. Ще в студентські роки розпочав виставкову практику, яку згодом поєднав із роботою графіка-ілюстратора. Від 1967 року твори Остафійчука потрапляють на міжнародні виставки в Литві, Польщі, Вірменії, Німеччині та Канаді. У 1980 році він отримує золоту відзнаку престижного Дев’ятого бієнале графічного мистецтва у м. Брно. Творчість Остафійчука пронизана естетикою української народної культури. Поданий твір є сучасною інтерпретацією народної ікони на склі, що здавна побутувала на території Західної України, зокрема на Гуцульщині. Юрій Змієборець є одним із найбільш шанованих святих воїнів у християнській іконографії. Його вважають покровителем тих, хто бере участь у захисті вітчизни та знедолених. Згідно традиції, він зображений у військовому обладунку, а за спиною розвівається червоний плащ. Червоний — колір мучеництва і перемоги над смертю. Синій колір тла, який окреслює постать героя, символізує небесну твердь, чистоту і духовність. Відтінки зеленого — вічне буття. В руці Юрій міцно тримає спис, ним він відважно бореться із змієм — уособленням людського зла. Святий постає символом українського війська, котре щодня боронить нашу землю від темних сил. Переможний настрій твору дає надію на те, що зло неодмінно буде покаране, і на українській землі запанує світло і мир.
мистецтво?
вул. Cтрийська 202, б