Стерлінг

Марк Стерлінг — французький художник українського походження, живописець і графік, представник знаменитої Паризької школи — École de Paris. Народився у Прилуках на Чернігівщині в багатодітній єврейській родині. Значну частину життя провів у Франції, де сформувався як самобутній митець і став частиною багатонаціонального художнього середовища Парижа XX століття.
Мистецька біографія Стерлінга позначена постійним пошуком. Він не прагнув виробити одну незмінну манеру, а протягом життя експериментував із формою, кольором і різними способами художнього висловлювання. Працював олійними фарбами, гуашшю, тушшю, займався рисунком і гравюрою. Зміни його стилю значною мірою відображали основні мистецькі процеси європейського XX століття.
Важливим етапом професійного становлення художника стало навчання у Вищих художньо-технічних майстернях у Москві — ВХУТЕМАСі, одному з головних осередків авангардного мистецтва того часу. Стерлінг навчався у середовищі, пов’язаному з Володимиром Татліним, і ранній період його творчості проходив під виразним впливом конструктивізму та пошуків російського й українського авангарду.
Подальшу долю митця визначив Париж. Опинившись у французькій столиці, Стерлінг увійшов у надзвичайно динамічне середовище École de Paris, яке об’єднувало художників різного національного походження. Він спілкувався з представниками тогочасного авангарду, а його власне мистецтво зазнало сильного впливу кубізму.
У паризький період Стерлінг звернувся, зокрема, до принципів синтетичного кубізму. Предметний світ у його композиціях розкладався на геометризовані площини, а форма підпорядковувалася ритму й структурі полотна. Водночас художник не перетворив кубізм на незмінну формулу — це був лише один з етапів його тривалого творчого пошуку.
Упродовж 1930-х років мистецтво Стерлінга поступово ставало м’якшим, пластичнішим і ліричнішим. На зміну жорсткій конструктивності приходить камерний світ квітів, птахів, жіночих образів і родинних портретів. Особливе місце займають зображення його дочок. Реальність у цих роботах нерідко набуває сновидного характеру — конкретний образ залишається впізнаваним, але огортається атмосферою тиші, загадковості та поетичної відстороненості.
Друга світова війна стала драматичною межею у житті та творчості художника. Як і для багатьох єврейських митців Європи, воєнні роки принесли Стерлінгу особисті потрясіння. Повоєнні роботи відчутно відрізняються від довоєнної камерної лірики: у них з’являються тривога, драматизм і відчуття пережитої катастрофи.
Від початку 1950-х років палітра митця поступово світлішає. До його творчості повертаються спокій і чуттєвість. Стерлінг багато працює над портретами, жіночими образами та оголеною натурою. Колір дедалі більше звільняється від необхідності буквально відтворювати реальність і стає самостійним носієм емоційного стану.
Найбільша свобода художньої мови характерна для пізнього періоду — 1960–1970-х років. У композиціях Стерлінга з’являються фантастичні істоти, химерні рослини та уявні пейзажі. Межа між реальним і вигаданим майже зникає. Художника вже значно менше цікавить точне відтворення предмета, натомість головними стають колір, ритм, пам’ять та асоціація.
Саме постійна мінливість є однією з найхарактерніших рис творчості Марка Стерлінга. Конструктивізм, кубізм, фігуративний живопис і майже фантастична образність пізніх років у його доробку не існують як ізольовані стилістичні періоди. Кожен наступний етап зберігав досвід попереднього, поступово формуючи складну й особисту художню мову.
Особливе місце Стерлінга в історії мистецтва визначає і його біографія. Народжений в Україні, сформований авангардними пошуками Східної Європи та реалізований як художник у Франції, він належав до покоління митців-емігрантів, завдяки яким Париж першої половини XX століття перетворився на один із головних центрів світового модернізму.
Марк Стерлінг помер у Парижі 1976 року. Його мистецька спадщина демонструє майже все XX століття в мініатюрі — від радикальних авангардних експериментів молодості через драматичний досвід війни до поетичного й вільного живопису останніх десятиліть. Попри численні стилістичні трансформації, незмінною залишалася головна риса його мистецтва — прагнення не повторювати вже знайдену формулу, а щоразу заново відкривати можливості живопису.