Новаківський

Олекса Новаківський – видатний український живописець і педагог, засновник першої в Галичині української мистецької школи.
Його творчість стала цілою епохою в українському малярстві кінця ХІХ – початку XX століття, літописом буднів, своєрідним дзеркалом життя західноукраїнського суспільства.
Народився художник 14 березня у невеличкому селі Слободо-Ободівка Подільської губернії (нині Вінницька область) у родині Євдокії Дагдій-Білецької і Харлампія Новаківського. Батько працював підлісним у графа Фелікса Собанського, згодом –– лісничим у панів Бжозовських. Саме у маєтках вельмож малий Олекса вперше познайомився із мистецтвом. Їхні будинки були декоровані давніми гравюрами, живописом і стародруками.
Спершу хлопець навчався вдома, під керівництвом вчителя Туровського, а через два роки перейшов до приватного інтернату, де провчився чотири роки та готувався до вступу в гімназію, але оскільки його батько втратив роботу, Олекса Новаківський пішов працювати в Ободівське волосне правління писарчуком.
Оточення Новаківського бачило талант хлопця. Коли Олексі було шістнадцять років, місцевий інженер-лісівник Генрик Павляс оплатив йому навчання в Одесі. Тут художник провчився з 1888 до 1892-го року. На Одещині художник разом зі своїм наставником розписує храми та малює ікони. А вечорами юнак ходив малювати краєвиди над морем. На жаль, твори Новаківського того періоду не збереглися, оскільки майже всі храми в Одеській області були знищені радянською владою.
У 1892 році повернувся додому в село Попелюхи, де продовжив творити. Невдовзі роботодавці Олексиного батька – родина Бжозовських – дали Новаківському-молодшому стипендію для продовження навчання у Краківській академії образотворчих мистецтв. В академії хлопець провчився 8 років, де його наставниками були провідні польські художники, серед яких: Ян Матейко, Станіслав Виспянський, Яцек Мальчевський та інші. За цей період у Новаківського сформувалася власна художня манера. Своє навчання Олекса завершив із золотою відзнакою.
У 1904 році Новаківський переїхав у село Могила у передмісті Кракова. Там винайняв кімнату у Розалії Пальмовської, вдови, яка мешкала із донькою – Анною-Марією. Коли пані Пальмовська померла, художник почав опікуватись сиротою. Поступово їхнє спілкування переросло у ніжне кохання. Анна-Марія стала улюбленою моделлю для портретів і символіко-алегоричних картин художника. Саме вона позувала йому для полотна “Пробудження”. Художник працював над задумом багато років (у 1910–1920-их), і залишив низку олійних варіантів та підготовчих графічних ескізів. Крізь усю творчість Новаківського наскрізною лінією проходить чарівний образ коханої дружини. Їй він присвятив низку психологічних портретів і символічних полотен, а також сотні рисункових начерків.
У 1909 році на запрошення близького друга Івана Голубовського, художник приїздить до нього та декілька місяців проводить у його родинному маєтку в селі Брошнів на Бойківщині. Там молодий художник познайомився із митрополитом Андреєм Шептицьким, який перебував неподалік у літній резиденції галицьких митрополитів.
У 1911 році в Кракові на персональній виставці Олекса Новаківський представив понад 100 робіт, які принесли художнику визнання та популярність. Роботами зацікавився й митрополит Андрей Шептицький, який саме прибув до міста у справах. Бачачи фінансову скруту Новаківських, владика підтримав їх матеріально, а потім запропонував перебратися до Львова.
У 1913 році Новаківський переїздить у місто Лева. Молода сім’я оселилася навпроти собору святого Юра, у колишній віллі Яна Стики. Цю будівлю придбав митрополит Андрей у 1907 році і подарував Національному музеєві. Художник почав працювати у майстерні на другому поверсі та зобов’язався дарувати до фондів музею свої твори як оплату за майстерню і помешкання. Він досить швидко завоював прихильність містян, преса писала захопливі відгуки про його майстерність володіння пензлем. Сам же Олекса невпинно трудився за мольбертом, створюючи одну картину за іншою.
Після війни Новаківський відкрив у Львові Мистецьку школу за фінансової підтримки владики Андрея Шептицького, яка діяла із 1923 по 1935 роки.
Ця перша у Східній Галичині українська художня школа вирізнялась чіткою національно-культурною орієнтацією й стала активним осередком мистецького життя. У ній працював сильний, добре підібраний склад педагогів. Майбутніх художників навчали Осип Курилас, Степан Балей, Іван Раковський, Євген Нагірний, Володимир Пещанський, Володимир Залозецький, Іларіон Свєнціцький. Двічі на місяць лекції читав сам Шептицький.
Серед понад 100 вихованців школи були: Стефанія Гебус-Баранецька, Лев Ґец, Святослав Гординський, Михайло Драган, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Кейван, Едвард Козак, Володимир Ласовський, Мирон Левицький, Михайло Мороз, Лободар Массора, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Юрій Сінгалевич, Григорій Смольський та ще багато інших митців, які в майбутньому здобули визнання і світову славу.
У 1925 році у віці всього 37 років, раптово померла його дружина. Олекса Новаківський тяжко переживав втрату коханої.
Останнім відомим та знаковим твором зі спадщини Олекси Новаківського вважають “Матір Милосердя” (“Святоюрську Мадонну”). Графічний ескіз до запрестольного образу Богородиці мав розмір 330х197 см та повинен був прикрасити святилище собору св. Юра.
Упродовж майже року роботи над образом, митець створив двадцять олійних та близько сотні графічних композиційних варіантів майбутнього полотна.
Після тривалої роботи над незавершеним образом, улітку 1935 року, за щорічною традицією, художник разом зі своїми учнями поїхав у Карпати. Перебуваючи у селі Дорі над Прутом, митець захворів і його відвезли до Львова в лікарню, де він пережив операцію, але це не врятувало його від смерті. 29 серпня 1935 року Олекси Новаківського не стало. Поховали його у Львові на Личаківському кладовищі.
У 1972 році у Львові на вулиці Листопадового Чину, 11, було відкрито художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського де проживав і творив художник.