Йосип Бокшай (1891–1975) — видатний український живописець і педагог, один із засновників та ключових представників закарпатської школи живопису. Народний художник України, заслужений діяч мистецтв, член-кореспондент Академії мистецтв, один із засновників Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі.
Народився у селі Дертяньліґет (нині Кобилецька Поляна на Закарпатті) у родині греко-католицького священника. Професійну художню освіту здобув у Будапешті, де навчався в Угорському королівському художньому інституті у відомого живописця Імре Ревеса. Важливий вплив на формування молодого митця справив також художник-монументаліст Ігнац Рошкович, у майстерні якого Бокшай працював у 1914 році.
Того ж року, з початком Першої світової війни, художника мобілізували до австро-угорської армії. У березні 1915 року він потрапив у російський полон і декілька років провів далеко від батьківщини — у Середній Азії. Навіть у цей складний період Бокшай продовжував малювати, залишивши низку рисунків, що зафіксували його тогочасні спостереження та враження.
Після повернення на Закарпаття працював учителем, а згодом оселився в Ужгороді, де викладав рисунок у гімназії. Водночас активно долучився до українського культурного й громадського життя краю. У 1920 році став одним зі співзасновників крайового товариства «Просвіта», а від початку 1920-х років активно виставляв свої твори. Важливою подією стала велика виставка художника у Празі 1926 року.
Визначальним для історії закарпатського мистецтва стало творче партнерство Йосипа Бокшая з Адальбертом Ерделі. У 1927 році вони заснували в Ужгороді Публічну школу рисунку, навколо якої поступово сформувалося нове покоління закарпатських митців. У 1931 році Бокшай та Ерделі стали одними з ініціаторів створення Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі. Саме діяльність цих двох майстрів значною мірою заклала підвалини явища, яке сьогодні визначають як закарпатську школу живопису.
Окрему сторінку творчості Бокшая становить сакральне та монументальне мистецтво. Він працював над розписами храмів, створював масштабні релігійні композиції та зарекомендував себе як майстер, здатний органічно поєднати академічну художню традицію з монументальністю церковного простору. Серед його робіт — розписи Хрестовоздвиженського кафедрального собору, єпископської каплиці та інших сакральних споруд Закарпаття.
Проте центральним жанром у творчій спадщині Йосипа Бокшая став пейзаж. Головним джерелом натхнення для нього залишалася природа Закарпаття — Карпати, полонини, ліси, села й мінливі стани гірського краєвиду. Його живопис вирізняється насиченим, але гармонійно врівноваженим колоритом, ясністю композиційної побудови та особливим відчуттям монументальності природи. Бокшай не просто фіксував конкретний краєвид, а прагнув створити узагальнений і величний образ рідної землі.
Не менш вагомим був внесок митця у мистецьку освіту. Після Другої світової війни він викладав в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, а в 1951–1957 роках працював у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Його педагогічна діяльність вплинула на формування кількох поколінь українських художників.
Йосип Бокшай належить до митців, чия діяльність визначила цілу регіональну художню традицію. Разом з Адальбертом Ерделі він перетворив Закарпаття на один із самобутніх центрів українського мистецтва XX століття, поєднавши європейську професійну школу з особливим відчуттям культури й природи краю.
Творча спадщина Йосипа Бокшая налічує понад тисячу творів. Його роботи зберігаються у музейних і приватних колекціях в Україні та за кордоном, а Закарпатський обласний художній музей в Ужгороді сьогодні носить ім’я Йосипа Бокшая.
