Холодний

Петро Холодний – український художник, монументаліст, науковець, член Української Центральної Ради, міністр народної освіти Української Народної Республіки.
Родичі по материнській лінії митця віддавна займалися іконописом. Середню освіту Петро здобув у Четвертій Київській гімназії, паралельно відвідував вечірні заняття у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, де і здобув мистецьку освіту. Після закінчення природознавчого факультету Київського університету, викладав у Київській Технічній школі на кафедрі фізики.
На тлі російської революції 1905–1907 років Холодний вів активну політичну діяльність: був членом Товариства Українських Поступовців, входив до Малої Ради при Українській Центральній Раді. Діяч обіймав посаду директора Першої української гімназії імені Тараса Шевченка, пізніше запрошений до уряду УНР на посаду заступника Міністра освіти. Згодом і сам очолив посаду міністра. Впродовж наступного десятиліття вони координували український політичний та культурний рух на Наддніпрянщині, зокрема діяльність мережі “Просвіта”, Українського Наукового Товариства та Української книгарні у Києві.
У 1910 році на виставці українського мистецтва в Києві було заекспоновано роботи Петра Холодного без його відома. Саме ця подія стала початком його мистецької кар’єри. Після окупації УНР разом з урядом він був змушений емігрувати до Тарнова в Західній Галичині (Польща), однак вже у 1922 році переїхав до Львова.
Як художник Холодний захоплювався старовинним українським мистецтвом. Великий відбиток на його творчості залишили старовинні ікони, зокрема, з колекції Українського музею у Львові. З часом митець став професійним знавцем української ікони і старовинних живописних технік: застосовував стару іконописну техніку в релігійних та світських композиціях, яким він свідомо додавав стилістичні риси візантійської традиції, трансформуючи її в дусі модерного мистецтва. Поряд із Михайлом Бойчуком та Олексою Новаківським його вважають одним із засновників українського національного стилю, який отримав назву “неовізантинізм”.
Впродовж 1921-1922 років Петро займався реставрацією ікони Божої Матері Зарваницької. У 1924 році розпочав виконання поліхромних розписів на фасаді львівської церкви Святого Миколая та реставрацію розписів фасаду храму Святого Онуфрія при монастирі василіан. Не менш визначним проектом митця була розробка оздоблення для однієї із найкращих пам’яток ренесансної архітектури Львова — Успенської церкви, для якої виконав ікони та вітражі. Холодний був першим, хто поєднав вітражні композиції з православною храмовою архітектурою. Вкінці 1920-их років вирішив здійснити поїздку до Парижа, з метою зібрати матеріал до майбутньої картини, що мала бути присвячена смерті Симона Петлюри, але задум залишився нереалізованим. Останнім великим проєктом Холодного стали розписи іконостасу та каплиці Львівської богословської академії, відкритої з ініціативи глави Греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 3 лютого 1929-го твори митця освятив митрополит та ректор духовного навчального закладу Йосип Сліпий.
Петро Холодний помер 7 червня 1930 року у Варшаві. Саме Йосип Сліпий займався організацією похорону митця, посприявши тому, щоб Холодного поховали на православному цвинтарі польської столиці. Його поховали у цинковій труні, адже у майбутньому планувалося перепоховати останки в Україні, однак до сьогодні цього ще не сталося.
Через рік після відходу Петра Холодного в Національному музеї у Львові відбулася виставка митця, в котру увійшли 350 експонатів, створених за десять років “львівського періоду” життя митця. Твори художника зберігаються в музеях України, зокрема, у Києві та Львові, а також в приватних збірках.