Гуцульське весілля

На порозі дерев’яної гуцульської хати бачимо молоду пару наречених, що саме вирушають до вінчання. За мить вони переступлять поріг: символічно, це ознаменує перехід до нового етапу — від парубка та дівчини до подружжя. Герої зображені майже іконно — у самому центрі композиції — вбрані в традиційні обрядові строї. «Князь» і «княгиня», як називають молодих на Гуцульщині, одягнені у старовинні вишиті сорочки та кептарí (кожухи), взуті в онучі та постоли. У руці парубок тримає гуцульський декоративний топірець — бартку. Перед ганком хати уже зібралася свита з родини та музик, що супроводжуватиме молодих до вінчання. На передньому плані бачимо чоловіка зі скрипкою та ще одного з акордеоном — це традиційні троїсті музики, без кортих не обходиться жодне гучне святкування в Карпатах. Справа від нареченого стоїть дружба, здіймаючи догори весільне деревце — верхівку сосни, обрядово прикрашену стрічками. Деревце ставлять біля нареченої на застіллі, як символ дівочої чистоти, а по завершенню дійства його прив’язують до яблуні біля хати, як знак новоствореної сім’ї. Внизу композиції простягається широка смуга. Цей орнамент використовується ледь не в усіх видах традиційного ремесла Гуцульщини — від ткацтва і килимарства до гончарства та, особливо, у різьбленні по дереву. Відтак, цей елемент виконує не декоративну функцію, а виступає культурним кодом, знаком етнічної приналежності та водночас візуальним «підґрунтям традиції», на якому стоїть уся сцена.