Вертикаль

Ця робота постає візуальною метафорою виснаження. Вона говорить про людину, яка невпинно прагне самовдосконалення й постійно голодна до знань, але поступово втрачає внутрішні ресурси. У гонитві за продуктивністю, що здається корисною та необхідною, прихована пастка: без права на паузу, навіть найкраща звичка починає нищити зсередини. Твір передає стан надламу – це мовчазний крик виснаженої людини, яка не дозволяє собі зупинитися, навіть коли тіло й свідомість просять перепочинку. Він нагадує про неминучість межі та про важливість бережного ставлення до власної енергії, без якої рух уперед стає лише ілюзією.