Левицький

Леопольд Левицький — видатний український художник-графік, живописець і скульптор, один із найяскравіших представників львівського мистецького середовища XX століття та майстер естампної графіки. Заслужений діяч мистецтв УРСР. Його творчість поєднала досвід європейського авангарду, експресіонізму й конструктивізму з образністю народного мистецтва та стала важливою складовою українського модернізму.
Народився у селі Бурдяківці, що нині на Тернопільщині. Згодом родина переїхала до Чорткова, де батько працював на залізниці. Перші навички рисунка Леопольд здобув у місцевій гімназії. У 1925 році вступив до Краківської академії красних мистецтв: спочатку навчався на відділі скульптури, а згодом перейшов на графіку. Його викладачами були Владислав Яроцький, Казимир Сіхульський, Фридерик Паутч та Юзеф Мегоффер — визначні представники польського мистецтва початку XX століття.
Наприкінці 1920-х років Левицький активно експериментував з офортом і сухою голкою. У ранній графіці помітне зацікавлення неокласицизмом і міфологічними сюжетами, однак поступово його мистецька мова ставала дедалі радикальнішою. У 1930–1931 роках він навчався у майстерні Юзефа Панкевича в паризькій філії Краківської академії. Перебування у Парижі дало молодому художникові безпосередній контакт із новітніми течіями європейського мистецтва, зокрема конструктивізмом та творчістю Фернана Леже.
На початку 1930-х Левицький захопився лівими політичними ідеями та авангардними мистецькими течіями — експресіонізмом, футуризмом, конструктивізмом і абстракцією. У 1932 році на студентській виставці Краківської академії представив роботи гострого політичного й соціального характеру. Експозицію закрили, а Левицького разом із кількома однодумцями виключили з Академії.
Того ж періоду художник став одним із учасників «Краківської групи» — середовища молодих митців, які прагнули радикального оновлення мистецтва. Левицький експериментував із симультанізмом, створював футуристичні композиції, присвячені урбаністиці й технічному прогресу, конструктивістські та абстрактні роботи, а також експресіоністичні твори із загостреною соціальною проблематикою. Працював і з об’ємною пластикою, звертаючись до конструктивізму та органічної абстракції.
У 1934 році Левицького заарештували за політичну діяльність. Від 1935 року він переважно мешкав у Чорткові, продовжуючи брати участь у мистецькому житті Львова, Кракова та Станіславова. Після встановлення радянської влади у вересні 1939 року художникові запропонували очолити міську раду Чорткова, однак адміністративна діяльність була короткочасною.
Під час Другої світової війни Левицький разом із дружиною опинився в Узбекистані. Після повернення в Україну 1946 року оселився у Львові, де розпочав новий і надзвичайно продуктивний етап творчості. Працював у галузі станкової та книжкової графіки, живопису й монотипії, займався педагогічною діяльністю. У 1948–1949 роках очолював львівську організацію Спілки художників.
Радянська дійсність поставила митця перед необхідністю існувати в межах офіційної культурної системи, однак Левицький не відмовився від внутрішньої свободи й авангардного досвіду молодості. У другій половині 1950-х років у його творчості з’явилися гротескні сцени повсякденного життя. За зовнішньою простотою образів нерідко приховувалися іронія та критичне спостереження за радянським суспільством, колективізмом і знеособленням людини.
Від початку 1960-х років художник дедалі активніше повертався до формальних експериментів. Він створював серії кольорових монотипій, працював з абстрактними й фігуративними композиціями та виробив упізнавану графічну мову. Лаконічність форми, виразна лінія, контраст чорного й білого, гротеск, народний примітив та досвід європейського авангарду поєдналися у цілісну авторську систему.
Особливе місце у спадщині Левицького належить естампній графіці. Художник умів мінімальними засобами створювати надзвичайно місткий образ — інколи драматичний, інколи іронічний або майже карикатурний. За зовнішньою декоративністю його композицій часто стоять спостереження за людською природою, суспільством і суперечностями епохи.
Леопольд Левицький помер 14 травня 1973 року у Львові. За переказами, смерть застала художника за робочим столом під час праці над черговою графічною композицією. Похований на Личаківському цвинтарі.
Парадоксально, але за життя митець не мав жодної персональної виставки. Перша велика посмертна експозиція відбулася у Львові 1974 року. Сьогодні значна частина його спадщини зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. У будинку на вулиці Устияновича, 10, де мешкало подружжя Левицьких, діє Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького.
Леопольд Левицький належить до тих українських митців XX століття, творчість яких неможливо повністю вписати ані в рамки довоєнного європейського авангарду, ані в канони радянського мистецтва. Пройшовши шлях від радикальних експериментів 1930-х до зрілої львівської графіки 1960–1970-х років, він зберіг власну художню мову. Саме ця незалежність зробила його однією з ключових постатей українського графічного мистецтва XX століття.