Повержений

У роботі «Повержений» Юрій Чаришніков створює глибоко символічний образ занепалого героя – постаті, яка щойно була монументом, а тепер лежить, втративши вертикаль. Така сцена є своєрідним анти-апофеозом, де урочистість змінюється руїною, а велич – вразливістю. Знаючи, що Чаришніков часто осмислює міф про Творця, самотність митця, а також ідею вежі зі слонової кістки, ця робота може читатись як момент внутрішнього краху, коли герой уже не витримує тиску історії, ідеологій або самого життя. Це повержений монумент, але й повержена людина – метафора Творця, що зійшов із постаменту. Образ героя тут не іронічний, а трагічний. Він ніби сповнений гідності навіть у падінні. І, як пише Шацьких, «вежа, що дарує свободу, одночасно прирікає на самотність». Можливо, цей герой і є мешканцем такої вежі – вигнанець з власного часу, з власного простору, чужий у рідному місті й свій у світовій культурі. Форма фігури в роботі деформована, її тінь або слід розпливаються – як і пам’ять про подвиг, як і сама суть героїзму в добу постмонументального мислення. Це не стільки падіння, як трансформація – перехід з бронзи в плоть, з символу в людину.