Ткаля

Художниця проводить нас, глядачів, до інтер’єру ткацької майстерні. Посередині бачимо головну героїню сюжету – жінку, що сидить за ткацьким верстатом. Під її руками видніються геометричні візерунки гуцульської верети – тонкого вовняного ткання, що виконувало роль килима або накидки на меблі. Авторка стилізує зображення за допомогою декоративних узагальнень. Простір і плановість подані умовно. Таким прийомом художниця досягає композиційної гармонії та цілісності. Графіку вона довершує народними квітковими композиціями, що підкреслюють національне забарвлення теми. Поданим твором художниця демонтрує глядачам естетику самобутнього середовища та споконвічного ремесла.