Занурення

В асоціативній формі митець здійснює візуалізацію просторовості та глибини. Ніби сяючий стрижень, центральна вісь композиції пронизує середовище від верхньої частини полотна донизу. Поступово спадаючи, він згасає. Автор поділяє простір також і по горизонталі, проте вже не лінійно, а за допомогою тону. Поєднання пурпуру та складних відтінків блакитного створює враження зіставленя двох природ: земної та небесної, сухопутної та підводної, тілесної та духовної. Проте перехід між ними, як і тональний градієнт, є дуже плавним. Складається враження, наче ми спостерігаємо за поступовим “зануреням” особистості в осмислення, за її своєрідною “подорожжю” до пізнання. Однак послання митця не можна сприймати односторонньо чи буквально, адже його мова сформована за допомогою візуальних авторських символів. Форма та ідея твору покликана до індивідуального трактування.