ПРО МИТЦЯ

Іван Васильович Остафійчук — український художник, всесвітньовідомий графік, лауреат Шевченківської премії (2007).
Народився у Тростянці, Снятинського району на Івано-Франківщині в передгір‘ї гуцульських Карпат.
Навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (1957—1960) та Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1960—1965) на відділі текстилю, де викладачами з фаху були Роман Сельський, Ярослава Музика, Карло Звіринський. Ще в студентські роки розпочав виставкову практику, яку згодом поєднав із роботою графіка-ілюстратора.
Від 1967 року графічні твори І. Остафійчука потрапляють на міжнародні виставки в Литві, Польщі, Вірменії, Німеччині, Канаді. 1980 року він отри­мує золоту відзнаку престижного Дев’ятого бієнале графічного мистецтва у м. Брно (Чехословаччина). До нього надходять нові замовлення від видав­ництв, з’являються великі графічні цикли “Гуцульські легенди” (літографія), “Літні враження” (туш, перо, пензель). Зростає число станкових композицій, виконаних у складних естампних техніках (офорт, акватинта, резерваж, лавіс), творів експериментального характеру на основі комбінованих технічних за­собів. Етапною працею кінця 1970-х років стає великий цикл монотипій за мотивами українських народних пісень — одна з вершин української графіки другої половини XX століття.
Іван Остафійчук є митцем, який не належить до жодного узагальнення, що об’єднує художників у рамках певних течій. Винятковість його насамперед визначена тематикою його творів. Герої й теми графічних чи живописних композицій художника живуть у своєму світі, близькому кожній людині з дитинства.
У 1980-их відмовився від звання «Заслужений художник України», бо вважав це звання відлунням радянської репресивної дійсності.
У 1987 році емігрував до Хорватії, а 1988 році — до Канади. Важливими у творчій біографії митця були персональні виставки в Едмонтоні, Оттаві, Монреалі, Торонто, Клівленді, Лос-Анджелесі, Чикаго, Нью-Йорку, Детройті. З 1992 року мешкає та працює у Львові. Після повернення на Батьківщину митець активізував творчу практику, як зазначають критики, суттєво збагативши контекст своїх творчих шукань.