Ой, піду в ліс по дрова

Перед нами постає образ дівчини, яку доля завела на чужину, окула в кайдани неволі та навік відрекла від рідної землі. Зморена важкою долею, вона що раз йдучи в ліс по дрова, гірко плаче за своєю родиною. Бува, здається, зневіра поглинає її із середини. Ідуть роки та маленька крупинка пам’яті рисує теплі спогади про таке, вже далеке, дитинство.