І не веди нас у спокусу, але визволи від лукаваго. Визволи від… ?

У цій роботі Соломія Мозиль звертається до сакрального тексту, молитви «Отче наш», але не для того, щоб його проілюструвати. Навпаки, художниця розкриває звичний молитовний ритм, додаючи наприкінці тривожне запитання: «Визволи від…?». Це не просто гра зі словами, це акт сумніву, гіркого усвідомлення невизначеності. У цьому питанні звучить усе: і молитва, і недовіра, і внутрішній супротив. На графічному аркуші розміщені дві фігури: жіноча й дитяча. Вони тісно притиснуті одна до одної, об’єднані страхом, турботою, інстинктивним бажанням захистити й бути захищеним. Їхні обличчя не ідеалізовані, вони сповнені внутрішньої тривоги, оголеного болю. Фігури мовби прорізані лініями світла, яке не заспокоює, а тільки підсилює емоційну напругу. Особливу увагу привертає червоне коло, що є абстрактним символом, який може сприйматися як тривога, загроза або навіть згусток гріха. Колористика зведена до чорного, білого, тілесного та акцентного червоного, це не палітра комфорту, а палітра зіткнення між добром і злом, світлом і темрявою. Робота Соломії Мозиль це візуалізована молитва, сумнів, де кожна лінія, кожен погляд і кожен колір говорить про досвід людини, яка не просто просить порятунку, а ставить під сумнів саму можливість його.