Присутність

Перед нами постає метафора невловимого, наче витончена ілюзія, вона полишає у просторі слід навіть після зникнення фізичного тіла. Лаконічна форма, що нагадує ритмічно ламану лінію, створює враження руху, який ніби застиг у бронзі. Цей рух наче образ тієї невидимої сили, яку ми часто називаємо енергетикою місця, пам’яттю простору, духовною присутністю. Скульптура перегукується з українською пластичною традицією: саме в її обрисах можна розгледіти і асоціації із стародавніми оберагами, і, навіть, символіку вічного руху й життя. Своєю абстрактною формою автор наводить на роздуми про те, що залишається після нашого існування. Це про тінь, думки, спогади та відлуння людського буття, яке невидимо, але відчутно продовжує звучати у просторі.