ПРО МИТЦЯ

Григорій Смольський – український художник, громадський діяч, краєзнавець.
Його родина мала шляхетське коріння, володіла цегельнею. Окрім Григорія, в сім’ї виховувалося ще четверо синів (Йосафат, Харитон, Василь, Андрій) і троє доньок (Анна, Марія, Параска). Батько майбутнього митця Степан був одним із найосвіченіших в селі, виписував газети і журнали зі Львова. Хата Смольських відігравала роль культурного осередку Підгірок: сюди нерідко навідувався Іван Франко, коли гостював у брата Онуфрія, який жив неподалік. До господи Смольських заглядав також владика Андрей Шептицький.
Хист до малювання проявився у Григорія ще в стінах станиславівської ґімназії.
На початку Першої світової війни (1914 р.) заарештований австрійською владою і вивезений до табору в Талергофі. У 1915—1917 роках, після звільнення, навчався в австрійських офіцерських школах, звідки був направлений на фронт. Воював у Північній Італії. З 1920 р. жив у Львові.
Під час навчання на історичному факультеті Таємного українського університету у Львові (1921 – 1925) паралельно відвідував заняття у «Вільній академії мистецтв», створеній архітектором Леонардом Підгородецьким.
Художню освіту здобував спочатку в Академії мистецтв у Львові (1921—1922 рр.), потім у Художній школі О. Новаківського (1922—1930 рр.), в якій проявив себе як один з перших учнів.
З 1931 р. удосконалював майстерність в Італії, в 1934—1935 рр. — у Франції в Академія Колароссі, Париж. 1936 року повернувся до Львова, де регулярно виставляв свої роботи на художніх виставках. Брав участь у створенні Львівської організації Спілки радянських художників УРСР. У 1941—1944 рр. займався творчою роботою, співпрацював із Спілкою українських образотворчих митців.
1944—1950 рр. — викладач живопису і рисунка у Львівському училищі прикладного мистецтва. З 1951 р. на творчій роботі.
Протягом життя був учасником 47 художніх виставок, в тому числі пересувних у галицьких містах: Станіславі, Тернополі, Стрию, Коломиї, Самборі, Бережанах, Калуші, Перемишлі.
Григорій Степанович творив не лишень пензлем, але й пером. Письменницьку спадщину Смольського складають, зокрема, повість «Олекса Довбуш» (1935), популярний нарис «Українське мистецтво» (1938), численні публікації про Мистецьку школу Олекси Новаківського, творчість інших майстрів. Полотна Смольського зберігаються у фондах музеїв Києва, Львова, Запоріжжя, Дніпра та численних приватних колекціях.