ПРО МИТЦЯ

Народився в містечку Сатанові на Хмельниччині.
Батько, Іван Кумановський, пережив Голодомор 1933-го, був свідком страхіть Другої світової війни, відчув на собі німецький полон. Мати, Марія Поплавська, разом із своєю сім’єю були репресовані і відправлені у заслання в Казахстан, звідки після війни юною дівчиною, ледь не пішки, повернулася в Україну.
Після закінчення восьми класів Сатанівської середньої школи, в 1968 році, Микола Кумановський за порадою батьків пішов навчатися на перукаря у комбінат побутових послуг. Два роки працював перукарем, але в той час окреслилась його мрія стати художником. Спершу вчився малювати самотужки, купуючи папір і фарби. В 1969 році спробував вступити до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша. Пізніше навчався у Львівській національній академії мистецтв. Перебував під впливом львівського андерґраунду, захоплювався поезією та філософією. Під впливом Олександра Аксініна захопився офортом. У студентські роки не був лояльним до комуністичної партії та тримався осторонь соціалістичного реалізму.
У 1970-х Микола Кумановський працював бутафором Львівського театру ляльок.
У 1979-1981 роках був першим головою об’єднання Клубу творчої молоді. Під керівництвом Кумановського було організовано низку опозиційних радянському ідеологічному мистецтву виставок, вийшло два номера культурологічного часопису «Вулик». Одна з акцій луцьких опозиційних митців відбулася у В’їзній вежі Луцького замку.
У 1980-х Микола працював художником-постановником Волинського театру ляльок, а з 1985 по 1987 рр. обіймав посаду головного художника театру. З кінця 1980-х Кумановський займався лише мистецькою роботою.
У 1994 видав збірку художніх творів з власними ілюстраціями «Книга Кострубізмів». Того ж року здійснив творчу подорож до США. Після повернення виконував оформлення літературних видань, створював живопис та графіку.
Провідні се­рії доробку Миколи Кумановського, в яких він постає витонченим естетом-інтелектуалом, філософом, проникливо-чутливим мистцем із душею поета, котрий, водночас, буває надміру категоричним та різким у питаннях вічних і неперебутніх, що стосуються як сенсу мистецтва, так і сенсу людського буття.
Стилістична манера художника співзвучна з прийома­ми графічного малярства італійського кватроченто, традиціями українського бароко та сецесії. Багатьом творам мистця притаманні алегорія, сатира та гротеск.
Найголовнішою ознакою всього ство­реного ним, є тяжіння до філософських розміркувань. Кожна річ не просто дарує глядачеві естетичну насолоду, а спо­нукає думати, робити висновки, співпереживати з автором певну проблему.