Кумановський

Микола Кумановський — український художник, графік, живописець і сценограф, один із найсамобутніших представників українського мистецтва другої половини XX — початку XXI століття. Його творчість сформувалася на перетині львівського андерґраунду, європейської художньої традиції та глибокого інтелектуального осмислення української історії. Алегорія, гротеск, сатира й складна символіка стали для митця засобами розмови про людину, суспільство, свободу та природу самого мистецтва.
Народився Микола Кумановський у містечку Сатанів на Хмельниччині. Історія його родини була позначена трагедіями, яких зазнала Україна у XX столітті. Батько, Іван Кумановський, пережив Голодомор, Другу світову війну та німецький полон. Родина матері, Марії Поплавської, зазнала радянських репресій і була заслана до Казахстану, звідки після війни вона ще зовсім молодою повернулася в Україну.
Шлях Кумановського до мистецтва не був прямим. Після восьми класів Сатанівської школи він, за порадою батьків, почав опановувати професію перукаря і близько двох років працював за фахом. Саме тоді дедалі виразніше формувалося бажання стати художником. Він почав самостійно малювати, купував папір і фарби, а в 1969 році спробував вступити до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша.
Згодом Кумановський здобував професійну художню освіту у Львові. Вирішальним для його становлення було не лише академічне навчання, а й саме культурне середовище міста. Він опинився в колі львівського неофіційного мистецтва, багато читав, захоплювався філософією та поезією і свідомо дистанціювався від нормативної естетики соціалістичного реалізму.
Особливе значення мало знайомство з творчістю та особистістю Олександра Аксініна. Під його впливом Кумановський захопився офортом, який відкривав значно ширші можливості для складної символічної та інтелектуальної образності. Графіка стала одним із головних просторів його мистецьких експериментів.
У 1970-х роках Кумановський працював бутафором у Львівському театрі ляльок. Театр став для нього важливою школою образного мислення. Умовність сценічного простору, маска, персонаж, декорація, драматургія жесту та можливість перетворювати предмет на символ згодом органічно проявилися у його станковій графіці й живописі.
Наприкінці 1970-х років художник активно долучився до неофіційного культурного життя Луцька. У 1979–1981 роках очолював Клуб творчої молоді. Навколо об’єднання гуртувалися митці, які шукали альтернативу офіційному радянському мистецтву. За участі Кумановського організовували виставки, що виходили за встановлені ідеологічні межі, а також було видано два числа культурологічного часопису «Вулик». Однією з помітних мистецьких акцій стала виставка у В’їзній вежі Луцького замку.
У 1980-х роках Кумановський працював художником-постановником Волинського театру ляльок, а в 1985–1987 роках був його головним художником. Наприкінці десятиліття залишив постійну театральну роботу, зосередившись на станковому мистецтві.
У творчості Миколи Кумановського сформувався особливий образний світ, у якому реальність майже завжди має другий, прихований вимір. Людська постать, предмет, архітектурний фрагмент чи фантастична істота можуть перетворюватися на знак, алегорію або метафору. Художник не прагнув буквально відтворювати дійсність — він конструював власний інтелектуальний простір, у якому кожна деталь могла бути частиною складної системи значень.
Його художня мова увібрала надзвичайно різні джерела. У ній простежуються відлуння графічної культури італійського кватроченто, українського бароко, сецесії та європейського модернізму. Водночас Кумановський не наслідував жодної з цих традицій буквально. Історичні стилі ставали матеріалом, з якого він вибудовував власну, легко впізнавану систему образів.
Характерними рисами його творчості є іронія, алегорія, гротеск і подекуди гостра сатира. За зовнішньою фантастичністю композицій часто прихована критична реакція на суспільну дійсність. Кумановського цікавить людина, поставлена перед абсурдом історії, владою, страхом, самотністю та необхідністю особистого вибору. Тому його мистецтво, навіть коли звертається до конкретного історичного чи суспільного контексту, виходить далеко за його межі.
Окремим проявом авторського світогляду стала видана 1994 року «Книга Кострубізмів» із власними текстами та ілюстраціями художника. Саме поняття «кострубізму» стало своєрідною авторською моделлю сприйняття світу — парадоксального, недосконалого, суперечливого, часом абсурдного, але саме тому придатного для безкінечного художнього осмислення.
Того ж року Кумановський здійснив творчу подорож до Сполучених Штатів. Після повернення продовжив працювати з книжковою графікою, живописом та станковими графічними серіями. Проте незалежно від техніки в центрі його творчості залишалося питання сенсу — історії, культури, мистецтва і людського існування.
Микола Кумановський належить до художників, для яких мистецтво є передусім способом мислення. Його твори не пропонують глядачеві однозначного прочитання: вони побудовані як інтелектуальні конструкції, наповнені символами, алюзіями та прихованими зв’язками. За вишуканою пластичною мовою часто стоять складні й незручні запитання.
Саме тяжіння до філософського осмислення світу об’єднує різні періоди та серії художника. Кумановський створював мистецтво, яке вимагає не лише споглядання, а співучасті. Його роботи спонукають розшифровувати образи, шукати зв’язки, сумніватися і формувати власні висновки — перетворюючи зустріч із твором на своєрідний діалог між художником і глядачем.