ПРО МИТЦЯ

Володимир Баляс – український художник, графік, ілюстратор, скульптор. Народився 29 серпня 1906 року у місті Рогатин, Івано-Франківської області. Закінчивши місцеву гімназію, вступив на загальний відділ (факультет) Львівської політехніки, де викладали архітектуру, малярство і графіку. Через три роки, в 1932 році, польське міністерство освіти ліквідувало цей відділ — і Володимир вступив до Варшавської академії мистецтв. Не маючи матеріальної підтримки, майбутній митець заробляв на життя, виконуючи графічні замовлення та беручи участь в рекламних конкурсах: графічні роботи обмежувалися ілюстраціями обкладинок, екслібрисами і промисловими рекламними малюнками.
У 1936 році виїхав на мистецьку екскурсію до Болгарії і привіз звідти низку цікавих рисунків, з яких виконав цикл високомистецьких дереворитів. Свої перші твори виставляв у Болгарії, Фінляндії та вперше у Львові в експозиції “”Митці – митрополитові Андреєві””.
Закінчивши у 1938 році Варшавську академію мистецтв, переїхав до Львова і відновив контакти зі старими друзями з політехніки та поринув у мистецьке життя міста. Саме в цей період художник отримав першу нагороду міста Любліна за плакат на туристичну тематику, а також нагороду за плакат з нагоди 70-річчя «Просвіти». Брав участь у мистецьких виставках у Львові, Варшаві, Софії, Києві, Римі та інших містах.
Коли у роки війни відновило свою діяльність «Українське видавництво», його директор у Львові Михайло Матчак разом з іншими талановитими художниками-графіками залучав і Баляса до оформлення шкільних підручників, дитячих видань, журналів. Володимир Баляс видав «Буквар», оформив книжечку для дітей Романа Завадовича «Льодова царівна», обкладинки для збірок поезій Богдана Нижанківського «Терпке вино» (1942) й Івана Коваліва «Прелюдії» (1943).
Творчу діяльність Володимир Баляс вдало поєднував із педагогічною. З 1939 по 1944 роки викладав у Мистецько-промисловому інституті у Львові разом з колегами: Бутовичем, Левицьким, Козаком, Кричевським, Сельським. Наприкінці Другої світової війни митець був змушений покинути Україну, тому виїхав до Німеччини, де певний період перебував у таборі біженців в Ганновері. Тут продовжив творчу діяльність: разом з Іваном Кубарським організував і провадив мистецьку студію. Виставляв свої роботи в Українській Спілці Образотворчих Митців із осередком у Мюнхені.
У 1947 році художник переїхав до Канади. У Торонто у 1952–1953 роках він спільно з Михайлом Дмитренком та Іваном Кубарським виконав іконостас, спроектований архітектором Юрієм Кодаком, сином українського письменника Степана Васильченка, та розпис українського православного катедрального собору Св. Володимира. Храм, збудований і розписаний у стилі козацького бароко, став одним із найкращих зразків українського церковного мистецтва в Канаді.
Проживаючи в Канаді, художник оволодів технікою мозаїки та створив низку високомистецьких мозаїк: «Козак Мамай», «Свята княгиня Ольга», «Святий князь Володимир», «Ватаг гуляє». Одна з робіт митця того часу — «Дівчина зі збанком» — виконана у бронзі.
Виняткове місце митець зайняв у станковій графіці. Його твори вражають своїм композиційним вмінням, притаманними графічним підходом та інтерпретацією, використанням несподіваних ефектів світлотіні й технікою виконання.
Останні роки життя Баляс прожив у США, працював над оформленням українських книжок. Тут він створив цілий ряд ліноритів високого рівня: «Самітня неділя», «Відпочинок», «Сироти», «Дорога», «Фінал» та інші. Також займався скульптурою з металу (відомі твори: «Ікар», «Жінка», «Атилля»). Засоби масової інформації часто повідомляли про виставки робіт художника в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Торонто, Монреалі, Сан-Дієго та інших містах Америки, Канади, Мексики, Бразилії, Європи. Творчістю українського художника пишалися і мешканці каліфорнійського міста Сан-Дієго, де він проживав.