ПРО МИТЦЯ

Макаренко Володимир – український художник-нонконформіст, іноземний член Національної академії мистецтв України.
Народився художник у селі Новопушкарівка, де жив з дідусем і бабусею до шести років. Назавжди у дитячих спогадах Володимира залишиться затишна рідна домівка, яку прикрашали яскраві покривала та килими, які бабуся стелила на лави та підлогу. Саме тут у рідній хаті, зачарований квітами та сонцем народжувався майбутній митець з тонким сприйняттям кольору й світла.
Згодом, опинившись у місті Дніпро, юний Володимир, вступив до Дніпровського театрально-художнього коледжу, де навчався в майстерні Якова Калашника, який був для Володимира взірцем у малярстві. Педагог запропонував нове сприйняття та використання кольору, намагався передати своїм учням ритмічну мелодію фарб. За дипломну роботу «У блакитному краї», виконану в манері «геометричного реалізму», Макаренко був звинувачений у формалізмі, картина була знищена, а художник позбавлений можливості продовжувати навчання в Україні. Після цього у 1963-1969 роках Володимир Макаренко навчався в Санкт-Петербурзі у Вищому художньо-промисловому училищу ім. В.І. Мухіної. Там познайомився та приватно навчався в студіях Натана Альтмана та Павла Кондратьєва.
Закінчив навчання у 1969 році та одержав диплом художника монументального розпису. Того ж року став членом неформальної організації художників-нонконформістів, відомої на Заході як «Петербурзька група».
Згодом художник був вимушений покинути місто та переїхати в Естонію. Це було необхідно як ковток свіжого повітря, як протиотрута поколінню, вихованому ленінградським андеграундом, його естетикою і менталітетом. В Таллінні художник працював в маленькій майстерні у напівпідвальному приміщенні, затоваришував з місцевими художниками та виставлявся спільно із ними в групових виставках. Живучи в Таллінні, Макаренко працював кочегаром, оскільки відмовився вступати в Спілку художників СРСР.
Протягом 1973–1980 рр., кожного року подавав документи на виїзд до Франції, проте одержував весь час одну і ту ж відповідь – «нема необіхдності».
У 1975 році Володимир Макаренко отримав першу премію на Бієнале графіки в Словенії, наступного року у нього була перша персональна виставка в Парижі та світове визнання.
Зрештою, у 1981 р. емігрує до Парижу. Прорвавшись на Захід, провів виставки в Парижі, Торонто, Вінніпезі, Стокгольмі, Чикаго, Нью-Йорку, Вашингтоні, Дортмунді, Бремені, Тулузі, Ліллі та Баден-Бадені.
Художник впливав на душу глядача щирістю почуття, пережитого в дитинстві, його роботи тонкої ниточкою зв’язують українське село з Францією.
Твори Володимира Макаренко виділяються своїм особистим характером і змістом, вони показують його глибокі пізнання в українській іконографії, фольклорі, міфології і образах з його української спадщини. Художник має виняткове уміння створювати синтез українських символів, сюрреалізму й абстрактного мистецтва. У його роботах відчувається вплив українського художника Казимира Малевича, де сміливі кардинальні червоний, золотий і жовтий трансформуються в призму багатозначності форми та простору.
В кожній своїй акварелі художник намагається розповісти особливу історію, ліричне оповідання, поезію. Привабливі картини вимагають у глядача поглиблення і пошуків чогось нового. Митець наче залишає ребуси на полотні, а допитливий глядач може здогадуватися, що автор хотів висловити, але й може інтерпретувати бачене по-своєму.
Лейтмотивом усієї творчості Володимира Макаренко є Жінки, які на картинах художника – щирі й правдиві в усіх своїх проявах. Жінка сприймається художником передусім як утілення краси, найвищої мети мистецтва, в усій мінливості її станів – коли вона може бути й дівчиною, і жінкою, і матір’ю.
Володимир Макаренко — масштабна постать українського мистецтва. Поза сумнівом, його творчість стала відправним пунктом та орієнтиром для багатьох сьогодні знаних українських художників. Вона демонструє ідейну та духовну спрямованість, повнить радістю погляд та душу. Виставки його живопису нагадують кожному про те, що любити свою країну — означає бути вкоріненим в її культуру і переживати цю вкоріненість як дійсний стан речей, незалежно від місця твого перебування.
Макаренко живе і працює в Парижі. Жан-Клод Маркаде в передмові до каталогу виставки Макаренка в Парижі у 1990 в «Modern Art Gallery» називає стиль Макаренка «орфізм», де головною формотворчою складовою є світло, а живопис перетікає від безпредметного в предметне. Сам автор називає свій стиль «метафізичним синтетизмом».