ПРО МИТЦЯ

Народився 5 березня 1910 року в мальовничому селі Делева Тлумацького району Станіславської (тепер Івано-Франківської) області в сім’ї священика місцевої греко-католицької церкви. Батько Дениса-Лева, отець Лука Іванцев, був особисто знайомий з Андреєм Шептицьким, а мати, Софія Захарясевич, походила з української аристократичної родини.
Отець Лука, був активним громадським діячем і поважною людиною. Спокій родини порушили жандарми, які прийшли у їхнє помешкання у 1914 році. За доносом кочмаря вони арештували священника за його особисту позицію у відстоюванні українства, пропаганду національно-патріотичних поглядів, які були несумісні і йшли в розріз із офіційною імперською політикою Австро-Угорщини в Галичині. Відправили Луку у табір військовополонених аж під Альпи в концтабір Талергоф. Там він пробув три роки, пережив усі страхіття режиму засуджених, дивом врятувався від тифу. В Делеві залишилися дружина Софія та малий Денис. Лише наприкінці 1917 року, коли війна доходила до свого завершення, в’язнів Талергофу відпустили додому. Пройшовши великі труднощі, батько все ж повернувся до своєї сім’ї, деморалізований і вкрай фізично виснажений.
Батьки виховували свого сина Дениса у традиціях християнської моралі та етики, прищеплювали любов до української мови, історії, культури, народних звичаїв і традицій.
У 1921 році, Денис вступає у неокласичну гімназію в Тлумачі, де навчання велося польською мовою. Завдяки успішному проходженню навчання, юний Іванцев мав змогу вступити до будь-якого навчального закладу. Потому він подається до Кракова “завойовувати” Академію мистецтв. Тут його викладачами були такі видатні художники: Владислав Яроцький, Казимир Сіхульський, Войцех Вейс та ін.
У 1932 році, ще будучи студентом, Денис Іванцев познайомився з Богданом Лепким. Згодом він звернувся до Лепкого по підтримку у створенні нового об’єднання митців-студентів задля розвитку новітнього українського мистецтва. Так, у Кракові, було засновано об’єднання “Зарево”, головою якого був Богдан Лепкий, а керівником – Денис Іванцев.
Після закінчення Краківської Академії мистецтв у 1936 році одразу розпочав навчання у Варшавському інституті практичних занять. У 1937 році був прийнятий до членства в «Асоціації незалежних українських митців» (АНУМ) у Львові. У 1938 році отримав премію за картину «Хрещення України».
У 1939-1940 роках вчителював у рідному селі Делева. Потім Денис Іванцев працює методистом в Станіславському обласному будинку народної творчості. Став одним з організаторів «Першої обласної виставки образотворчого мистецтва Станіславщини».
Згодом повернувся додому і продовжував вчителювання до 1970 року. Цього року разом з родиною переїхав до Івано-Франківська.
Будучи знаним серед художників Галичини і за її межами, з приходом тоталітарної радянської влади, за свої національно-патріотичні погляди та європейське бачення, був на довгий час штучно ізольований від мистецького світу.
Лише після проголошення незалежності України в 1991 році на схилі свого життя до нього повернулося друге визнання.
У 1992 році за вагомий внесок у розвиток світової культури Міжнародний біографічний центр (Кембридж, Англія) визнав Дениса Іванцева людиною року.
Значною частиною його монументальних робіт є розписи у церквах Галичини. За своє життя художник брав участь у численних представницьких виставках у Кракові, Відні, Львові, Івано-Франківську.
Мистецька спадщина художника налічує кілька сот олійних полотен, графічних аркушів і пластичних композицій, які зберігаються у Івано-Франківську, Львові та у багатьох приватних колекціях країн світу.