Іванцев

Народився 5 березня 1910 року в мальовничому селі Делева Тлумацького району Станіславської (тепер Івано-Франківської) області в сім’ї священника місцевої греко-католицької церкви. Батько Дениса-Лева, отець Лука Іванцев, був особисто знайомий з Андреєм Шептицьким, а мати, Софія Захарясевич, походила з української аристократичної родини.
Отець Лука був активним громадським діячем і поважною людиною. Спокій родини порушили жандарми, які прийшли до їхнього помешкання у 1914 році. За доносом корчмаря вони арештували священника за його особисту позицію у відстоюванні українства, пропагування національно-патріотичних поглядів, які були несумісними й ішли врозріз з офіційною імперською політикою Австро-Угорщини в Галичині. Луку відправили до табору військовополонених аж під Альпи, у концтабір Талергоф. Там він пробув три роки, пережив усі страхіття режиму для ув’язнених, дивом врятувався від тифу. У Делеві залишилися дружина Софія та малий Денис. Лише наприкінці 1917 року, коли війна наближалася до свого завершення, в’язнів Талергофу відпустили додому. Подолавши великі труднощі, батько все ж повернувся до своєї сім’ї, деморалізований і вкрай фізично виснажений.
Батьки виховували свого сина Дениса у традиціях християнської моралі та етики, прищеплювали любов до української мови, історії, культури, народних звичаїв і традицій.
У 1921 році Денис вступив до неокласичної гімназії в Тлумачі, де навчання велося польською мовою. Завдяки успішному навчанню юний Іванцев мав змогу вступити до будь-якого навчального закладу. Потому він подався до Кракова «завойовувати» Академію мистецтв. Тут його викладачами були такі видатні художники, як Владислав Яроцький, Казимир Сіхульський, Войцех Вейс та ін.
У 1932 році, ще будучи студентом, Денис Іванцев познайомився з Богданом Лепким. Згодом він звернувся до Лепкого по підтримку у створенні нового об’єднання митців-студентів задля розвитку новітнього українського мистецтва. Так у Кракові було засновано об’єднання «Зарево», головою якого був Богдан Лепкий, а керівником — Денис Іванцев.
Після закінчення Краківської академії мистецтв у 1936 році одразу розпочав навчання у Варшавському інституті практичних занять. У 1937 році був прийнятий до «Асоціації незалежних українських митців» (АНУМ) у Львові. У 1938 році отримав премію за картину «Хрещення України».
У 1939–1940 роках учителював у рідному селі Делеві. Потім Денис Іванцев працював методистом у Станіславському обласному будинку народної творчості. Став одним з організаторів «Першої обласної виставки образотворчого мистецтва Станіславщини».
Згодом повернувся додому і продовжував учителювати до 1970 року. Того ж року разом із родиною переїхав до Івано-Франківська.
Будучи знаним серед художників Галичини і за її межами, з приходом тоталітарної радянської влади за свої національно-патріотичні погляди та європейське бачення був на довгий час штучно ізольований від мистецького світу.
Лише після проголошення незалежності України у 1991 році, на схилі свого життя, він знову здобув визнання.
У 1992 році за вагомий внесок у розвиток світової культури Міжнародний біографічний центр (Кембридж, Англія) визнав Дениса Іванцева людиною року.
Значну частину його монументального доробку становлять розписи у церквах Галичини. За своє життя художник брав участь у численних представницьких виставках у Кракові, Відні, Львові, Івано-Франківську.
Мистецька спадщина художника налічує кілька сотень олійних полотен, графічних аркушів і пластичних композицій, які зберігаються в Івано-Франківську, Львові та в багатьох приватних колекціях у різних країнах світу.