ПРО МИТЦЯ

Опанас Заливаха – український живописець, кераміст, шістдесятник.
Митець народився 26 листопада в селі Гусинка на Харківщині. У 1933 році, рятуючись від Голодомору, батьки переїхали на Далекий Схід.
Навчався у Ленінградському державному інституті живопису, скульптури та архітектури.
Під час навчальної практики Заливаха приїздив на Франківщину до Косова. А згодом, у 1961 році, під впливом Михайла Фіґоля та Петра Сопільника, товаришів з Ленінградського інституту, переїхав до Івано-Франківська. Певний час Опанас мешкав у Фіґоля, пізніше перебрався у маленьку кімнату на другому поверсі Вірменської церкви. Митця пригнічувала абсолютна інертність та скупість творчості його колег в обласному осередку Художнього фонду.
У Франківську було чимало новаторів, дисидентів та політв‘язнів. У їхньому середовищі Заливаха утвердився в думці, що саме нові світоглядні засади повинні рухати українським мистецтвом.
Потім художник починає комунікувати з мистецьким середовищем Києва, там долучається до правозахисних акцій.
У 1960-тих формувався особистий стиль. Митець дедалі більше звертався до української тематики. Згодом, Заливаха зрозумів, що найвиразніше підкреслити духовне навантаження у роботах можна за допомогою монументальних засобів. Також наслідував Бойчука. Картини митця образні, сповнені напруги, часто вертикально спрямовані, присутні домінанти.
У 1961 році Опанас організував виставку, що згодом була засуджена владою за, так звані, “ занепадницькі настрої”.
Заливаха співпрацював із Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко над проєктом вітражу “Шевченко. Мати”. Горська описала роботу так: “Бунт людини проти норм суспільства”. Тематика твору не вписувалася у пропаганду, тож 9 березня 1964 року вітраж було знищено. Опанаса було звинувачено у “антирадянській пропаганді” та засуджено на п’ять років ув’язнення без можливості малювати. Проте художник зміг завести блокнот, в якому виконував начерки олівцем.
Він наслідував європейські течії кінця ХІХ – початку ХХ століть, що прочитується у його роботах з часів заслання. Особливо помітним є захоплення творчістю Сезана. Заливаха трактував форму доволі вільно, помітити це можна в роботах “Гори зустрічають”, “Церква”.
Після звільнення, у 1970 році, Опанас одружився з племінницею Степана Бандери, Дариною Возняк. КДБ і надалі стежило за митцем. Попри суворі заборони, він підтримував контакт з однодумцями. Художнику доводилося працювати на різних роботах, зокрема, на Франківському побуткомбінаті – малював вивіски та рекламні плакати. Отримавши авторитет серед тамтешніх художників, працював над оформленнями барів та кафе. Колеги консультувалися зі Заливахою, однак жоден підпис митця у проєктах не фігурав.
Наприкінці 80-х, коли радянський режим доживав останні роки, до Заливахи прийшло заслужене визнання. Його роботи виставлялись на персональних виставках в Івано-Франківську, Львові, Києві та за кордоном: у Торонто, Лондоні та Нью-Йорку. За незалежної України займався активною просвітницькою діяльністю, плекав відродження національної свідомості.
У 1995 році Опанас Заливаха отримав Шевченківську премію. Митця визнано творцем, чий доробок можна назвати синонімом української незалежності.
Творчість Опанаса Заливахи сповнена боротьби, поневірянь і перемог українського народу. Митець загартував потужний внутрішній стержень, що дозволяв йому працювати усупереч системі. Помер Заливаха у Івано-Франківську 24 квітня 2007 року. Митець зробив великий внесок у розвиток українського мистецтва, його твори відображають незламність та вільність духу народу.