ПРО МИТЦЯ

Доля Миколі Бутовичу випала непосидюща – все вела його з місця на місце, від однієї країни до іншої, через полони і Академії, через злидні й успіхи. Народився майстер 1 грудня 1895 року у селі Петрівка на Полтавщині, помер 21 грудня 1961 року у Гакензаку в Америці. Між цими датами – довга подорож по європейських столицях, по містах і селах такої незабутньої України, мандри повз різні культури, по різних мистецьких напрямках. Прага, Лейпциг, Париж, Берлін, Львів, Безград, Нью-Йорк – ці міста стали віхами життя майстра. Але сьогодні, з плином часу, можемо остаточно визнати, що належить він українській культурі та займає одне з чільних місць в історії українського мистецтва минулого століття.
Народився Микола Бутович у старій козацькій родині, знаній ще з XVII століття як старшинська верства Гадяцької сотні Полтавського полку. Сам же художник визнавав: “Народився я у повіті славного гоголівського Івана Федоровича Шпоньки і, як і він, при війську свою кар’єру розпочав, бо Кадетський Корпус скінчив і Військову школу перейшов. Ну а далі вже кожному звісно: світова війна перша, за Україну друга, полон австрійський, полон польський і так далі”.
У Відні, перебуваючи у полоні, починає малювати свого улюбленого героя Енея. Професійну мистецьку освіту він вперше отримав у Празі, в Академії Мистецтва і в Українській студії пластичних мистецтв. У 1926 році закінчив Академію графічних мистецтв у Лейпцігу, згодом отримав стипендію при Українському Науковому Інституті в Берліні.
У міжвоєнний період митець багато подорожував та працював у жанрі ілюстрації, іконопису, графіки, портрету, оформлював книжкові видання, малював ескізи до книжкових обкладинок львівських видань, брав активну участь у закордонних виставках української графіки.
З початком 1940-х років Михайло Бутович оселився у Львові, де за часів німецької окупації на посаді професора, викладав у Мистецько-промисловій школі, на архітектурному відділі Львівської політехніки та Української вищої студії образотворчого мистецтва. Але згодом, у 1947 р. митець емігрує до США, де й проведе решту свого життя. Треба відзначити, що Бутович продовжував підтримуючи тісні стосунки з представниками української діаспори, про що свідчить його епістолярна спадщина. Головне місце у витворах мистецтва цього періоду посідають етнічні мотиви, натхнення для втілення яких йому давали спомини про Батьківщину, її історію, український фольклор, міфологія та літературний спадок.
Життя Бутовича, як і його багатогранну творчість, не можна втиснути в рамки дат, бо талант митця не має часових меж. Не дивлячись на помітний вплив різноманітних модерних течій – творчий доробок автора видався послідовно цілісним. Як він сам визнавав: “На моїй палеті вже раніш побували всі “ізми”. Кожен з них мене зовсім не задовольнив. Проте від кожної “ізмової” квітки – я бачив – треба взяти трохи меду й на свій спосіб той мед перетравити”. Микола Бутович впевнено крокував творчим та життєвим шляхом з незмінною палкою любов’ю до Батьківщини.