ПРО МИТЦЯ

За майстерність у техніці офорту, українського художника-графіка Олександра Аксініна називали «львівським Дюрером», через драматичну та досконально вибудовану конструкцію — «новим Піранезі», а завдяки циклу «Босхіана» й деталізації робіт — «Босхом ХХ століття».
Народився художник у родині військового картографа Дмитра Аксініна. Вагома роль у вихованні хлопчика належить бабусі, Олександрі Нестеровій — репресованій вчительці російської літератури, яка повернулася до Львова 1952 року після 10-річного заслання. Світогляд художника значною мірою формують дитячі враження від давньої архітектури Львова та його музейних колекцій, а також середовище місцевих інтелектуалів, котрі віддавна традиційно колекціонували книги.
З 1956 по 1966 роки Олександр навчався у престижній 52 середній школі Львова. З юних років розкривався його художній талант.
У 1967–1972 роках навчався в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова на відділі графіки. Зазвичай ігнорував академічні дисципліни, пропускав пари з натурними постановками, натомість багато часу приділяв самоосвіті. Вже наприкінці 1960-их, всупереч навчальній програмі, почав експериментувати з формами екзистенціального мистецтва, ташизму та оп-арту.
«Коло Аксініна» збиралося ще під час навчання Олександра у поліграфічному інституті. Згодом наближених до Аксініна львівських художників-графіків 70 – 80-их років дослідники об’єднали у так звану Львівську школу графіки.
Пройшовши військову службу у Бродах та Львові у 1973–1974 роках, взяв участь у формуванні експозиції Музею історії військ Прикарпатського військового округу.
З 1974 року працював художником-дизайнером у проектно-конструкторському бюро Міністерства легкої промисловості. Знайомство з митцями графічної майстерні худфонду інспірує створення перших офортів.
Але 1977 році він назавжди залишив офіційну роботу і присвятив себе виключно мистецтву як вільний художник.
У 1979 та 1985 був нагороджений Почесною медаллю на Міжнародному бієнале «Малі форми графіки» (м. Лодзь).
У 1981 виконав книжковий знак для бібліотеки бенедиктинського монастиря у м. Любліні (Польща). На конкурсі екслібрисів, присвяченому 1500-річчю Святого Бенедикта, цей знак визнано найкращим, а 3 примірники екслібриса були подаровані Папі Римському Іоаннові Павлові ІІ. Після цього графічні роботи Олександра стали відомі серед поціновувачів мистецтва і колекціонерів за кордоном: у Німеччині, Франції, Бельгії, США та інших країнах, де успішно експонувалися на міжнародних виставках.
Стиль художника характеризують симетричність та ритмічність, увага до деталей, багатоярусні композиції, контрастність, насиченість різними текстуальними й візуальними цитатами і символами. На перший погляд може здатися, що роботи автора занадто декоративні, але кожен елемент продуманий, має своє значення і місце.
Він використав свою спеціальну мову, яку глядачеві доводилося розкодовувати. Розгадка загадок і ребусів відкривала світ Аксініна, де художник наче вступав у діалог із творами й ідеями, що так чи інакше на нього вплинули. Однак, його роботи, присвячені певним текстам, були не ілюстраціями до них, а міркуваннями на глибокі теми.
У творчому світі Олександра Аксініна панує до краю згущена інтелектуальна атмосфера, надійно захищена від марної цікавості системою зашифрованих “кодів естетичної інформації”. Але якщо вдасться проникнути за цю завісу, ще важче звільнитися від магічної влади цих творів. Працьовитий художник відточував кожен міліметр офортної дошки, цим самим продовжував тривалість глядацького сприйняття, розгляду, прочитання. В якийсь момент майже інтуїтивно відчувається живе почуття вразливого художника, що глибоко переживає гармонію та дисгармонію реального. Бездоганно вивірені конструкції виявляються забарвленими своєрідним ліризмом, в якому відсторонений раціоналізм поєднується з глибоко особистісним переживанням кожної ідеї. У той же час у цьому синтезі відчуваються драматичні роздуми художника про місце людини у Всесвіті, про непрості співвідношення духу і матерії, творення та руйнування, миті та вічності, людини, природи і космосу.
Його щоденники – 27 томів із щоденними записами з 1965 по 1985 рік – заповнені назвами прочитаних чи намічених для прочитання книг: класична філософія від Платона до Ніцше, праці з філософії творчості, естетики, психології, історії мистецтв та, звичайно, художні твори від класики до супермодерну. Він не просто читав, а шукав ті ідеї, на які відгукувалася його творча натура, шукав у інших свої думки.
Графічна мова Олександра Аксініна полягає в тому, що немає простих предметів, а є знаки і символи думки – і будь-яку думку можна подати у графічній формі. Художник присвятив одинадцять насичених творчик років пошуку цих графічних форм. З’являлася ідея – і відразу розроблялася її графічна форма. Так народжувалися офорти “Босхіна”, ілюстрації до “Аліси” та “Гулівера”. Ці три серії зроблені у повній згоді з думкою Поля Валері: “Реальне може виражатися лише в абсурді”.
Проживши життя з аерофобією, художник загинув у віці 35 років в авіакатастрофі поблизу Львова. Після себе він залишив близько 350 офортів, понад 130 акварелей та 50 робіт у змішаній техніці, а також кілька живописних творів і монотипій, 27 томів щоденника, де крім величезної кількості замальовок було понад 200 ескізів для офортів.
Роботи Олександра Аксініна знаходяться в колекціях Національного художнього музею України, Музею сучасного мистецтва України, Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького, Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, Художнього музею Естонії, Колекції сучасного релігійного мистецтва музею Ватикану, Арт-центру Ієроніма Босха у місті Хертогенбос (Нідерланди), а також у приватних зібраннях багатьох країн світу.