ПРО МИТЦЯ

Леопольд Левицький – український художник, майстер естампної графіки, очільник львівської спілки художників, Заслужений діяч мистецтв УРСР.
Народився у селі Бурдяківці (Австро-Угорщина, нині Тернопільська область). Пізніше родина переїздить до Чорткова, де батько працює на залізниці. Ази образотворчої грамоти Леопольд отримує у місцевій гімназії. У 1925 році вступає до Академії красних мистецтв у Кракові спершу на відділ скульптури, згодом – на відділ графіки. Навчається у корифеїв польської сецесії: Владислава Яроцького, Казимира Сіхульського, Фредеріка Паутча та Юзефа Мегоффера. Його офортні композиції кінця 1920-их є вишуканими експериментами у стилі неокласицизму, зокрема на міфологічну тематику. У 1930-1931 роках переводиться до майстерні Юзефа Панкевича у паризькій філії Краківської академії, де знайомиться з вільною живописною манерою та конструктивізмом Фернана Леже. Серед графічних творів тих років — жанрові композиції у техніках офорту та сухої голки.
У часи навчання Левицький захоплюється ліво-авангардними рухами, насамперед, їх мистецьким вираженням в експресіонізмі, футуризмі та конструктивізмі. У червні 1932 року виставляє твори виразно антидержавного та політичного змісту на річній звітній виставці студентів Академії. Виставку закривають, а Левицького з однодумцями у жовтні виключають з Академії. У складі Краківської групи, що виникла того ж року, активно експонує свої роботи у різних містах Галичини. Перша виставка відбулася в листопаді в Союзі польських артистів пластиків у Кракові.
Навесні 1933 року Краківська група організовує виставку в Станіславові (зараз Івано-Франківськ), де виголошує антибільшовицькі гасла про свободу в мистецтві та політичну заангажованість. Вже за місяць виставка експонується у Кременці. Серед творів Левицького на авангардних виставках: експерименти симультанізму, футуристичні композиції на тему технічного прогресу та урбаністики, конструктивістські й супрематичні абстракції, а також експресіоністичні твори гостро соціального змісту. Леопольд працював також у галузі абстрактної пластики, створюючи об’ємні скульптури та рельєфи у стилістиці конструктивізму й органічної абстракції.
У 1934 році заарештований за революційну діяльність під час виборів до Польського сейму. З 1935 року проживає у Чорткові, іноді виїздить на презентації виставок до Львова, Кракова та Станіславова.
Після більшовицької окупації Галичини, у вересні 1939 року нова влада пропонує Левицькому очолити Чортківську міську раду, втім на посаді художник перебуває неохоче й недовго. У 1941 році разом із дружиною був евакуйованим до Узбекистану, повернулися в Україну лише після війни. У 1946 році оселяється у Львові та вступає до новоствореної Спілки художників СРСР. Також, того ж року, починає викладати в Українській академії друкарства. З 1948 по 1949 рік очолював львівську Спілку художників.
У другій половині 1950-их творить перші гротескні образи радянського суспільства, висміюючи рудименти колективізму — неробство, відсутність культури, зневагу до особистості. Від початку 1960-их повертається до формальної проблематики: творить серії кольорових монотипій абстрактного та фігуративного характеру. Плідно працюючи у галузі естампу, кристалізує власний графічний стиль, що базується на архетипах народного примітиву й авангардної стилізації.
Творчість Левицького, пов’язана з раннім авангардом і сповнена соціальних інтонацій, для багатьох стала символом унікального місцевого модернізму.
Помер художник 14 травня 1973 року, за робочим столом – з різцем у руках, працюючи над створенням графіки. Похований на Личаківському цвинтарі. За життя Леопольд Левицький не мав жодної персональної виставки. Перша відбулася у Львові за рік після його смерті у 1974 році. Твори Левицького входять до фонду Національного музею імені Андрея Шептицького. Згідно заповіту дружини, у квартирі, де мешкало подружжя, було створено музей Леопольда Левицького (Львів, вул. Устяновича, 10).