Ex Libris Клари Сотник

Екслібрис, створений для Клари Сотник, директорки львівського театру «Гаудеамус», є не лише книжковим знаком, а й тонким психологічним портретом, зашифрованим у символах. За своєю природою екслібрис покликаний відображати особистість власника та його світогляд, і саме цю традицію Олександр Аксінін перетворює на витончений мистецький образ. Композиція розгортається всередині овалу, ніби в окремому замкненому всесвіті, де діють власні закони простору, логіки і уяви. У центрі височіє вертикальна конструкція, складена з великих сферичних форм, що нагадують водночас камені, планети й живі організми. Їх підтримують дві тонкі жердини, які надають усій споруді хиткої, але напрочуд сталої рівноваги. На самій вершині цієї своєрідної вежі стоїть жіноча постать, взута в лижі. Затискаючи між ногами мітлу, а в руках тримаючи жердини, наче лижні палиці, вона ніби готується до стрімкого спуску. Саме тут композиція набуває нового смислового виміру. У несподіваному поєднанні зимового спорядження й звичайного побутового предмета проявляється характерний для Аксініна гротеск — мітла перестає бути предметом побуту чи атрибутом відьми, і в контексті адресатки, перетворюється на театральний реквізит сюрреалістичної вистави, де звична логіка поступається місцем свободі уяви. Лише уважний погляд відкриває одну з найцікавіших деталей композиції: на поверхні кількох сфер розташовані мініатюрні будинки, вежі й замки, що утворюють цілі крихітні поселення. Ці архітектурні мікросвіти перегукуються з характерним для Аксініна мотивом «світ у світі», де навіть найменший простір здатен приховувати окремий всесвіт із власною історією. З огляду на театральне середовище Клари Сотник ця деталь набуває особливої промовистості: художник ніби вибудовує для адресатки багатоярусний всесвіт, де кожен мікрокосмос — це окрема маленька сцена, на якій розгортаються невидимі вистави. Фон офорта складається з тисяч дрібних концентричних кіл, що створюють, майже гіпнотичне, вібруюче поле. Воно не лише наповнює аркуш складною ритмікою, а й підсилює відчуття прихованого руху. Саме в поєднанні віртуозної офортної техніки, гротеску, театральності та багатозначної символіки розкривається одна з найхарактерніших рис творчості Олександра Аксініна. Його екслібриси не пропонують однозначних відповідей — вони, подібно до добре написаної книги, відкривають нові сенси щоразу, коли погляд повертається до їхньої майже нескінченної мережі деталей.